Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Понад пів року минуло, як вся Україна дізналася історію матері та синів загиблого на Донбасі солдата Дениса Поповича, яких місцевий священник виганяв із сільської церви та цькував, бо ж −родичі «братовбивці». Образи, знущання від прибічників московського патріархату, поїздки до сусіднього села, щоб замовити панахиду на роковини сина… Жінка терпіла і пробачала все. І щоб не воювати за своє право звертатися до Бога, докладала з родиною усіх зусиль, аби побудувати в селі іншу −українську церкву. На землі, яку отримала за загибель сина…
Нещодавно дозвіл на спорудження храму в їхньому рідному селі Морозівка, що на Київщині, родині отримати таки вдалося. Та освятити землю і закладний камінь під хрест ледь не виявилося справжньою проблемою. Місцевий священникпід час підготовки ділянки до освячення влаштував протест, погрожуючи зірвати обряд освячення.
−Ми якраз розрівняли землю, забили стовпчики, щоб позначити межі ділянки для будівництва. Як раптом прийшов місцевий батюшка. Почав погрожувати і кричати, що церкви тут не буде. Повисмикував і повикидав усі кілочки й сказав: нічого освятити нам не вдасться. По всьому селі почав збирати людей, аби вчинити нам справжній супротив… Я не на жарт злякалася за життя й здоров’я своєї родини та батюшки, який приїде проводити обряд освячення, −розповідає пані Надія.
Стомлена несправедливим цькуванням і постійним протиборством, жінка звернулася за захистом до побратимів сина та преси, яка і зробила її історію публічною. Сьогодні зранку до місця майбутньої церкви з’їхалися понад півтори сотні чоловік: священники ПЦУ, ветерани АТО/ООС, побратими Дениса Поповича, військовослужбовці ЗСУ, представники Правого Сектору, місцеві жителі, які хочуть, аби в їхньому селі церква була відкрита для усіх громадян, та журналісти.
−Дехто з наших опонентів намагався вигукнути: «Росія нам нічого не зробила!..» і щось подібне. Та побачивши, що хлопці-ветерани, деякі після поранень, йшли скандуючи: «Слава Україні!», −відступили. Дякувати Богу, ми мирно провели обряд. А після дійства прибічники місцевого батюшки вже говорили, що нічого не мають і не мали проти будівництва вселі ще однієї церкви… −каже мати героя.
Так, сьогодні для родини −велике свято. Попри намагання проросійського священника завадити освяченню ділянки для зведення Божого храму, обряд таки відбувся. Сутички й провокації припинилися ще навіть не розпочавшись. Землю під церкву, закладний камінь і Хрест освятили. Провести обряд освячення до Морозівки приїхав Владика ПЦУ Олександр Драбинко та понад десять священників.
-Дуже вдячні усім, хто підтримує нас у такій важливій справі, − зведенні Божого храму в нашому селі й ушанування пам’яті воїнів, які, як і мій син, віддали своє життя за нашу з вами країну. Сьогодні я побачила, наскільки сильний і дружний наш народ, адже ані бійців, ані родини полеглих не залишають без підтримки, − розповідає Надія Попович.
Тож, ще один етап у боротьбі за збереження пам’яті свого сина та вільного спілкування його дітей з Богом для пані Надії завершено успіхом. Далі −процес будівництва. Місцеві підприємці зголосилися допомогти з тим, деякі кошти вдалося зібрати завдяки місцевій громаді. Та родина Попович просить небайдужих долучитися до доброї справи.
Нагадаємо, син Надії Попович−Денис Попович−загинув у районі Донецького аеропорту під час оборони опорного пункту «Зеніт». Був гранатометником у складі 40-ї бригади тактичної авіації зведеного загону Повітряних Сил ЗСУ «Дика качка».
Він взяв до рук гранатомет і пішов знешкоджувати російський БТР, який вже був за кілька метрів від бліндажа. Одним пострілом зупинив бронетранспортер та врятував майже 50 побратимів.
Подробиці бою 22 січня після падіння ДАПу, що тривав понад 10 годин, описані в книзі «А242» під назвою «Бій 22 січня»… Подвигові Дениса – бійця на позивний «Денді» – присвячений також епізод у стрічці «Зеніт»…
