Країна-агресорка тривалий час намагалася насаджувати нам свою культуру та мову… Навесні 2022 року у відомого українського музиканта, телеведучого та військовослужбовця Миколая Сєрги народилася…
Коли полковник медичної служби Наталія Лушина розпочинала службу ординатором у Військово-медичному клінічному центрі Центрального регіону, її наставник Петро Мельник, тодішній очільник госпіталю, сказав: «Якщо витримаєш в кардіології, то витримаєш як військовий медик усе». І Наталія Василівна не просто витримала, вона стала начальником кардіологічної клініки ВМКЦ ЦР.
Бути лікарем жінка мріяла з дитинства, хоч на момент вступу до медучилища в родині медиків не було. А ось отримати офіцерські погони вирішила за порадою та прикладом старшого брата, який обрав професію військового медика. Після закінчення Української військово-медичної академії старший лейтенант Лушина розпочала службу в медичному взводі медзагону військової частини в Білій Церкві. Потім була переведена до Військово-медичного клінічного центру в кардіологічне відділення.
– Мені завжди подобалася кардіологія, вона складна, але неймовірно цікава, вимагає прийняття швидких виважених рішень. До сьогодні пам’ятаю свого першого пацієнта. Чоловік мав штучний серцевий клапан, надійшов до нас із бактеріальним ендокардитом зі складним перебігом хвороби. Я дуже переймалася, чи зможу з ним впоратися, – розповідає Наталія Лушина. – Тоді мені допомогли порадами колеги, зокрема і начальник відділення Віктор Сивак. Хворому ми надали все необхідне лікування. Потім його перевели в Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Амосова, і там підтвердили поставлений нами діагноз. У подальшому чоловік неодноразово лікувався у ВМКЦ, адже має багато важких хронічних хвороб.
Як і на початку своєї діяльності, так і нині, очолюючи великий колектив, Наталія Василівна найважливішим чинником успіху в лікарській справі вважає командну роботу.
− Щоб врятувати життя та здоров’я, важливий професіоналізм і дбайливе ставлення до пацієнта усіх: і молодшого, і середнього медичного персоналу, і лікарів, – говорить вона. – Я завжди прошу медсестер і лікарів вчитися прислухатися до пацієнта, звертати увагу на будь-яку, на перший погляд може й не помітну, деталь. Адже в медицині важлива найдрібніша зміна в стані чи настрої хворого. Тим більше, в кардіології, куди потрапляють люди зі змінами через хворобу в психіці, характері, яким дуже погано».
Саме завдяки професійним, своєчасним і злагодженим діям медиків мобільного госпіталю, що в Сєвєродонецьку, торік було врятоване життя військового медика. Тоді полковник Лушина виконувала обов’язки начальника госпітального відділення 59-го ВМГ.
– Десь в обідній час до нас доправили медика в стані клінічної смерті. Чоловікові раптово стало погано. Реанімаційні заходи ми проводили не просто в повному обсязі, а прямо до відчаю із бажанням врятувати життя колезі. Хворого повернули до життя, але постало питання щодо подальших прогнозів, адже наслідки такого стану непередбачувані і можуть бути важкими. Було не зрозуміло, коли він прийде до свідомості, які функції відновляться, які саме заходи потрібно забезпечити для подальшого його транспортування в Харківський госпіталь. І уявіть мої здивування й радість, коли надвечір я прийшла до нього в палату, а він уже розмовляв! Я вважаю, це диво, що пацієнт із раптовою клінічною смертю відновився. Хоч чоловік і не все пам’ятав, але міг себе чітко ідентифікувати. Для мене цей випадок як для лікаря став доказом, що я не дарма прийшла в професію, це є найголовніше, для чого ми працюємо. А ще я на власні очі переконалася, що є в житті якась імовірність справжнього дива і що за кожне життя варто боротися до останку.
Наступного дня врятованого медика перевезли у ВМКЦ Північного регіону, нині військовослужбовець проходить реабілітацію. А весь персонал: і санітарки, і медсестри, і лікарі – отримали подяки від командування ООС за врятоване життя.
Ротація до 59-го мобільного шпиталю була не першою для Наталії Василівни. Уперше в район ведення бойових дій офіцерка вирушила на початку вересня 2014-го в складі лікарсько-сестринської бригади. Тоді вона разом із хірургом і двома водіями, саме таким тоді був склад бригади через брак медичних сестер, надавали допомогу хворим і пораненим під Донецьком.
– Звісно, умови і проживання, і надання медичної допомоги в 2014 році суттєво відрізняються від того, як тепер налагоджена робота. Тоді ми жили в палатках. Окремо розгорнули палатку-приймальню, де я проводила терапевтичні огляди, за потреби ставила крапельниці. Коли хірург проводив первинну хірургічну обробку, я йому асистентувала, діставали осколки. Хворих і поранених тоді було багато. Багато тих колишніх пацієнтів нині постійно вітають зі святами. Але чомусь найбільше з того часу мені запам’яталися дитячі малюнки і обереги, що були, без перебільшення, у кожній палатці, біля кожного ліжка. І готовність та шалене бажання у хлопців захищати країну від ворога. Пам’ятаю, як частенько на питання «А де пацієнт» у відповідь чула: «Поїхав у ДАП». А командир одного хлопчини з осколковим пораненням подякував нам і сказав: «Ви врятували справжнього героя»…
Сьогодні полковник Лушина керує кардіологічною клінікою, яка має два підрозділи: кардіологічне відділення та відділення функціональної діагностики. Наталія Василівна відповідає за те, щоб пацієнти, які проходять обстеження та лікування у клініці, отримували не лише якісну стаціонарну, а й невідкладну допомогу. Окрім того, офіцерка відповідає за те, щоб вчасно були проведені всі необхідні пацієнтам обстеження, щоб не було збоїв, адже відділення функціональної діагностики забезпечує повністю пацієнтів і з ВМКЦ, і з військових медичних закладів Центрального регіону.
