Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Військовий медик Катерина Луцик урятувала більше ніж 150 поранених десантників
Скромна Катруся приховала у розмові кілька важливих речей: що і сама дістала поранення у Авдіївській промзоні, що має вже чимало відомчих відзнак, медаль від Президента України, два десятки стрибків із парашутом, та що пише ліричні вірші…
Чесно кажучи, якби не зустріч із ветераном десанту й кавалером багатьох бойових нагород Юрієм Хомичем, мені не пощастило б познайомитись із Катрусею. Ми спілкувалися у 2017 році на святкуванні другої річниці створення 122-го десантного батальйону.
На той час 56-річний Юрій уже демобілізувався. Але приїхати на урочистість можливість знайшов. Бо донедавна у званні старшого прапорщика був головним старшиною цього батальйону. Бився із ворожою нечистю у ДАПу, а у Авдіївській промзоні командував цілим напрямком району оборони своєї частини.
Ми мали багато спільного, тому розмова задалась одразу. А теми військових медиків торкнулися, коли кіборг розповідав про бої на Донецькому летовищі.
« Сам знаєш, не кожному дано воювати. Дехто «ламався», в бою у ступор або в істерику впадав та не міг робити те, що має робити у бою. Але в основному наші бійці були героями. – Ділився спогадами Юра. – Як на мене, дивовижною людиною у нас тоді був Герой України санінструктор Ігор Зінич. На жаль, загиблий.
Він урятував життя більш ніж сотні бійців. А натівські медики, оцінивши професійний рівень проведених ним хірургічних операцій у бойових умовах, просто очманіли. Вони і уявити не могли, що у «червоній зоні» таке можливе.
І взагалі, наші бойові медики – що боги! До речі, ти про нашу Катрусю чув? Не може бути! У свої двадцять рочків це дівча вже більш ніж 150 бійців на полі бою врятувала! Йдемо, познайомлю…»
…У медпункті затишно, на підвіконні муркотить розкішний кіт. Знайомлюсь із тендітною Катрусею. Понад рік вона виконує обов’язки начальника медичної частини батальйону. Виявилось, я дівчину бачив раніше: годину тому вона на моїх очах надавала невідкладну допомогу солдату, який дістав травми при ліквідації випадкової пожежі на території частини.
Командир роти Богдан Таранін тричі рятував життя мені самій! Перший раз закрив собою на промці, коли бойовики крили нас шрапнельними снарядами, які рвались ще у повітрі
«У Новгородському провоювала три місяці, у Авдіївській промзоні – чотири, виходила із тієї м’ясорубки із кількома бійцями крайньою. – Починає розповідь молодший сержант медслужби, але чисто по-жіночому раптом переключається на інше. – До речі, мого котика Хантера бачите? Хлопці подарували прямо на «нулях» під Новгородським, він зі мною всі бойові пройшов. Кіт вихований, у туалет зі сховища в підвалах на промці піднімався нагору навіть під обстрілами.
…На промці мені були підпорядковані санінструктор та водій. Спочатку ми мали дві евакуаційні машини, але один «Уазик» під обстрілом згорів.
Що було найважчим? Витягати поранених на собі. Хлопці у нас м’язисті, кремезні, набагато більші та важчі за мене. Пам`ятаю пацана за сто кіло, якому уламком міни поранило шию. Я його довго тягла по баюрах однією рукою, а другою затискала поранене місце. Дуже тяжко було, бо на мені й на ньому були броніки, зброя та інше.
Що ще? Освоїти специфіку психології в бою. Я не один тиждень вчилась гасити паніку поранених, справлятись із їхнім психологічним шоком. І кричали пацани на мене, й матюками крили… Потім, правда, завжди вибачались… Згодом я до цього призвичаїлась, опанувала майже безвідмовні психологічні прийоми.
Щось доброго побачила? Людей, звичайно! Приміром, наш «Бодя» – командир роти Богдан Таранін, тричі рятував життя мені! Перший раз закрив собою на промці, коли сепари крили нас шрапнельними снарядами, які рвались ще у повітрі. Ми тоді забирали з «нулів» трьох його поранених бійців. Бігли десь 500 метрів, падали, і знову бігли…
Вдруге врятував приблизно там же, коли чотири танки по нас били. «Бодя» за шкірку закинув мене у вирву, знову накрив собою. Навкруги все бухкає, а він мені анекдоти травить…
Взагалі, хлопці у нас – диво. На промці більш ніш 70 поранених залишилось на позиціях, тільки на перев`язки до мене ходили…»
Того разу скромна Катруся приховала від мене кілька важливих речей. Приміром, що і сама дістала поранення у Авдіївській промзоні, що має вже чимало відомчих відзнак, медаль від Президента України, два десятки стрибків із парашутом, та що пише ліричні вірші…
Нині вже сержант Катерина Луцик продовжує службу у десанті.
