Однак, сучасний воїн повинен не тільки знати способи точно «доставити» боєприпаси для ураження техніки чи живої сили противника, а й вміти захиститися від ворожих…
У ніч з 13 на 14 червня 2014 року при заході на посадку у Луганському аеропорту терористами був збитий військово-транспортний літак Повітряних Сил ЗСУ Іл-76. Загинуло 49 українських воїнів. АрміяInform пропонує нашим читачам два короткі спогади військовослужбовців окремої десантно-штурмової бригади, які тієї ночі були серед оборонців Луганського аеропорту.
– Я приїхав тоді з поста, ліг відпочивати, коли офіцер каже: «Вставай, зараз 25-та бригада має прилітати, треба зустріти літаки». Виїхали на злітну смугу, стоїмо. Ті події досі перед очима… Перший Іл приземлився, другий – йде на посадку. Я не повірив спочатку, що це літак збили. Все було на наших очах. Офіцера питаю: «Товаришу майоре, це літак збили?» Відповідає: «Так». Як почало там усе вибухати… Взагалі не міг у те повірити. Ніч не спав. На наступний день зранку ми поїхали забирати тіла загиблих. Зібрали, погрузили… Після того, що ми там побачили, я декілька днів не міг відійти – нічого не міг – ні їсти, ні спати. Це було жахливо… – розповів Денис, на той час воїн однієї з окремих десантно-штурмових бригад ЗСУ.
– Мене попередили, що до нас ще будуть прибувати борти… (на мить замислюється, пригадує. – Авт.). Я тоді на злітній смузі знаходився. Освітлення в аеропорту вже не було. БТР-и ми ставили один навпроти іншого, щоб фарами освітити злітну смугу. Перший борт приземлився благополучно, десь опівночі. Була літня ніч. Тиша. Чуємо – здалека літак наближається. Було видно, як він викидає «ловушки». І через п’ять секунд на обрії величезний вибух! Це збили хлопців з 25-ї бригади… Ми почали по рації доповідати, що збили Іл. Спочатку ніхто не вірив. Але потім пішли підтвердження з інших постів. Для мене це був шок. Як так?! В один момент не стало майже пів сотні людей. Як почало світати, ми й хлопці з 25-ї бригади поїхали збирати залишки тих, хто загинув на тому борту. Це було жахливо… Відчув тоді, що смерть поруч ходить, що кожної миті можеш загинути… – поділився спогадами десантник Тарас.
