— Розкажіть, будь ласка, про те, як змінювалися засоби РЕБ/РЕР протягом періоду широкомасштабного вторгнення? — На початок широкомасштабки весь аналоговий РЕБ — це був білий шум. Було…
АрміяInform вже писала, як наш журналіст випробував на собі тренажер для підготовки водіїв-механіків бойової машини піхоти. Продовжуючи тему використання у збройних силах тренажерів, наступний матеріал ми присвятили їхній історії, сьогоденню та перспективам.
Перші тренажери
Перші тренажери для підготовки військових льотчиків з’явилися в роки Першої світової війни. З появою бойової авіації і початком повітряних боїв гостро стало питання підвищення їхньої результативності. Тому особливу увагу звернули на стрілецьку підготовку льотчиків. Саме тоді у Франції і Німеччині й з’явилися перші тренажери.
По суті, це були елементарні гойдалки з встановленим на них сидінням для льотчика і кулеметом, з якого пілот повинен був вчитися потрапляти в ціль під час розгойдування. Зрозуміло, схожості з реальністю було небагато, але певних результатів льотчики досягали.
У міжвоєнний період із розвитком бронетанкової техніки з’явилися тренажери для механіків-водіїв – як у Червоній Армії, так і за кордоном.
Тренажери становили собою, як правило, або звичайний стілець, перед яким розташовувалися важелі й педалі, що імітують органи управління танка, або це була спеціальна каркасна конструкція, що дозволяла відпрацьовувати навички управління бойовою машиною. Зокрема у Харківському бронетанковому училищі, де в 30-ті роки минулого століття готували екіпажі і командирів для танків Т-26 і БТ, такі тренажери вже застосовувалися. Напередодні та під час Другої світової війни широкого поширення набули авіатренажери, зокрема американського виробництва. Піонером була фірма Link Trainer – освоїла випуск авіасимуляторів на початку 30-х років. Їхнє застосування дозволило скоротити витрати на підготовку льотного складу та знизити аварійність.
Умовно кажучи, ці тренажери можна віднести до першого покоління – вони давали дуже віддалене уявлення про те, з чим доведеться стикнутися офіцеру в бою, але певні навички відпрацьовувалися.
Після Другої світової війни проблеми економії коштів при підготовці особового складу стали ще актуальнішими – техніка ускладнювалася, помилки ставали все дорожчими.
Тому з’явилися більш просунуті тренажери – їх застосовували при підготовці екіпажів авіаційної, автомобільної і бронетехніки.
Наприклад, у Ташкентському вищому танковому командному училищі були тренажери двох типів – один для навідника-оператора, другий – для механіка-водія. Останній складався з модуля, що імітує робоче місце механіка-водія, і був поєднаний з кінопроєктором. На ньому відпрацьовували рух, повороти. Інструктор міг контролювати дії курсанта. Тренажер навідника-оператора нагадував скоріше дитячу іграшку «Морський бій», яка була досить поширеною в залах ігрових автоматів по всьому СРСР.
Сьогоднішній день
Застосування динамічних платформ і поява комп’ютерної техніки істотно розширили можливості тренажерних комплексів.
Сьогодні динамічних платформ, призначених для різних видів техніки, існує багато: від рухомої копії крісла пілота до макета кабін багатомісної льотної і наземної техніки. В основному динамічні платформи розрізняються за кількістю площин, в яких може переміщатися тренажер. Прості платформи можуть рухатися тільки в одній площині, більш складні мають до шести ступенів свободи. В останньому випадку курсанти переміщаються в усіх трьох координатних площинах. Для приведення динамічних платформ в дію використовуються гідравлічні, пневматичні, електромеханічні й електромагнітні двигуни. Але далеко не всі нюанси руху реальної техніки можна зімітувати, навіть маючи платформу з шістьма ступенями свободи. Тому комп’ютеру доводиться трохи обманювати вестибулярний апарат людини, використовуючи не тільки динамічні дії, а й банальні «нахили» тренажера.
Реалізувати необхідну динамічну інтерактивність платформи набагато складніше, ніж згенерувати правдоподібну картинку на екранах моніторів. Імітуючи рух, розробники стикаються з жорсткими фізичними обмеженнями, але шляхом удосконалення конструкції тренажерів, наприклад створення великого вільного ходу і використання потужного приводу, вони створюють потрібний діапазон механічних навантажень для екіпажу. І тоді під час тренінгів виникають правдоподібні відчуття їзди по купинах або ж проходження крутого віражу. Головне завдання виробників тренажерів на динамічних платформах полягає в тому, щоб людина реально відчувала перевантаження і невеликі переміщення в просторі, оскільки подібні ефекти істотно підвищують результативність тренувань. Тому створення повнофункціональних тренажерів (ПФТ. – Ред.) стало можливим в останні десятиліття з розвитком систем комп’ютерного моделювання та 3D – графіки.
Основною складністю у тренажерах попередніх поколінь було створення зворотного зв’язку між зображенням на екрані й діями учня – адже кіноплівка такої можливості не давала. Тепер на екранах відображуються як руйнівні, так і не руйнівні перешкоди.
Як відзначають фахівці центрів підготовки пілотів цивільної авіації, рівень відпрацювання на тренажерах сьогодні такий, що пілотів можна випускати в рейси без «вивізних» польотів.
Під час бойових дій в Афганістані, Іраку тренажерні комплекси суттєво полегшили військовим виконання бойових завдань.
Українські розробки
В Україні працюють кілька підприємств, які розробляють і випускають повнофункціональні тренажери. Всі розробники використовують, розробляють і реалізують сьогодні адекватні алгоритми функціонування. Використовують сучасні програми візуалізації й динамічні платформи.
Повнофункціональні тренажери випускають Харківське конструкторське бюро «ХКБМ», Ніжинське підприємство «Метікол», Київські – КБ «Логіка» та «Енергія-2000».
Наразі для бойової підготовки військові всіх країн орієнтуються на застосування ПФТ. Виготовлення таких тренажерів пов’язане з тим, що треба виготовити кабіни, органи управління, прилади, і все це повинно бути функціональним. З бойових одиниць сьогодні ніхто не бере нічого. Неможливо на сьогодні взяти реальний наявний прилад або блок і з нього зробити імітатор. Власне, виготовлення кабін і динамічних платформ – речі найбільш трудомісткі.
При розробці конструкції конкретних систем і пристроїв кожен розробник використовує різні підходи. Гідравліку на сьогодні ніхто не використовує, в основному це електроприводи. І платформи на електроприводах, і електроприводи командирських башточок, і хитання казенника, тобто все, що рухається в кабінах бойових машин – робиться на електроприводах. Створення цих кабін, а вони повинні бути конструктивно адекватними, є тривалим процесом.
Багато розробників нині намагаються замінити такі складні в конструкторському відношенні кабіни спрощеними речами. Замість реалістичних пультів ставлять монітори, сенсорні екрани. Вони мають право на життя на перших етапах навчання, але дати навички виконання складних алгоритмів і операцій можна тільки на повнофункціональних тренажерах. Більш того, використання таких «спрощених» тренажерів дає негативний ефект – особовий склад потім потрібно переучувати на реальних машинах, а це час, ресурси і, в кінцевому підсумку, життя людей.
– Наш досвід розробки, постачання й експлуатації тренажерів у закордонні армії показує, що завжди мають попит повнофункціональні тренажери. Далі вони об’єднуються в тренажери підрозділів рівня взводу. Практично не було замовлень на об’єднання в роту. Взводний рівень вважається базовим. Тобто бойова машина або танк і взвод – ось це базовий рівень для підготовки, – розповів керівник одного з підприємств, що займається виробництвом тренажерів, Олександр Матвієвський.
В українській армії сьогодні попит на ПФТ є, але з огляду на їхню вартість та брак фінансів, масово не закуповуються. Міноборони їх купує через систему Prozorro. Так тренажер механіка-водія, коштує в середньому близько 3 млн грн, а тренажер екіпажу – близько 6 млн грн. Цій же закономірності цін підкоряються і тренажери комплексу ППО, коли є механік і бойове відділення. Комплекси ПЗРК значно дешевше, тому що в них немає трудомістких динамічних платформ. Інше питання, що в них реалізуються більш тонкі й складні речі.
– Після навчання на тренажерах наші курсанти одразу виконують до 80% навчальних завдань, причому навіть ті, хто прийшов зовсім непідготовленим. Є навички, для відпрацювання яких необхідна реальна техніка, але тренажери істотно допомагають і прискорюють навчальний процес, дозволяючи економити ресурси двигунів і зводячи неминучі в процесі навчання поламання до мінімуму, – зазначив командир навчальних підрозділів одного з навчальних центрів ЗСУ.
– Я спочатку, звичайно, робив багато помилок. Але потім, вже на директрисі й танкодромі мені було набагато легше і звичніше – все було знайоме, аж до відчуттів – вібрація, гул, маневри танка, – додав випускник цього навчального центру.
Парк тренажерів, наявний в навчальних підрозділах ЗСУ, наразі модернізується і оновлюється.
