Попри належність до винищувачів четвертого покоління та наявність у бойовому строю Ізраїлю сучасних F-35 і F-15, саме F-16I Sufa виконують левову частку ударних місій:…
245 років тому російські війська оточили Запорозьку Січ. Завершувалась славна доба козацьких вольностей. До сильної руки московського царату українців привчали за допомогою «кнута та пряника»
Знищення Запорозької Січі
Із закінченням війни з козацтвом під проводом Омеляна Пугачова російський царизм розпочав наступ на права козаків за допомогою нової, «м’якої» тактики. Москва узяла курс на перетворення козачих загонів імперії на армійські військові підрозділи. Козацька старшина (офіцерство) набувала прав на володіння землею та кріпаками. Проведені реформи зупинили національно-визвольний рух козацтва, ба більше – донські, уральські та інші козаки ставали охоронцями самодержавства.
Утім, усі ці нововведення жодним чином не стосувалися лицарства Війська Запорозького. Козацькі вольності українців, немов кістка в горлі московських деспотів, перешкоджали володарю Кремля творити своє суспільство, яке б складалося лише з «государя» та його холопів. Цікавий факт, що віддзеркалює ставлення Москви до українського козацтва: навіть рушійну силу армії Пугачова – яїцьке козацтво – царизм перейменував та реформував, а ось запорозьке козацтво вирішив знищити.
Цікавий факт, що віддзеркалює ставлення Москви до українського козацтва: навіть рушійну силу армії Пугачова – яїцьке козацтво – царизм перейменував та реформував, а ось запорозьке козацтво вирішив знищити.
У квітні 1775 року царський фаворит Григорій Потьомкін розробив проєкт ліквідації Запорозької Січі, а вже 4 червня того ж року царське військо під проводом генерала Текелія, що поверталося з війни з Османською імперією, та війська карателів на чолі з генералом Чорбою, що звільнилися після розправи над залишками армії Пугачова, оточили Січ. Зважаючи на переважаючі сили царських посіпак, кошовий отаман Петро Калнишевський здав Січ без бою. Попри це його та інших козацьких старшин заарештували та відправили в заслання на Соловки. Простих козаків царат прирікав на кріпацьку неволю, землі Війська Запорозького роздавалися в приватну власність поміщиків.
П’ятитисячний загін запорожців спромігся відступити за Дунай, у землі Османської імперії, де ними була заснована Задунайська Січ. Решта запорожців вирішила залишитися в Україні та перечекати до ліпших часів по зимівниках, розпорошених між Дністром та Південним Бугом. Але в Москві землі, на яких знаходилися козацькі обійстя, вважали нічийними. Тому цариця Катерина ІІ почала роздавати землі під маєтки своєму вірному дворянству. Козаки ставали зайвими на своїй одвічній землі!
У Москві землі, на яких знаходилися козацькі обійстя, вважали нічийними. Тому цариця Катерина ІІ почала їх роздавати своєму дворянству. Козаки ставали зайвими на своїй одвічній землі!
Водночас у Кремлі усвідомлювали, що закріпачення вільних озброєних людей, а тим більше спроба їх фізичного знищення, може спричинити нову війну, ще більш запеклої ніж протистояння з Пугачовим. Тому хитромудрий Григорій Потьомкін відновив українське козацьке військо. Щоправда, з істотними уточненнями: з мінімально необхідним самоврядуванням.
Так, у 1783 році створили Військо Вірних козаків (згодом – Чорноморське козацьке військо) та на його основі Чорноморську козацьку флотилію, яка була єдиною боєздатною морською силою Московщини на Чорному морі. Незабаром завдяки українським козакам Російська імперія захопила цілу низку міст Причорномор’я: Хаджибей, Очаків, Ізмаїл тощо.
Згодом генерал-каратель Суворов влаштував на Кубані справжній геноцид ногайців. У винагороду за службу Вірних козаків було вирішено оселити на Таманському півострові – там, де раніше жили ногайці. Це робилося з метою поширення експансії на Кубані та подолання опору сусідів ногайців – адигів (черкесів). Після тривалої війни та поразки в ній черкеси були піддані масовій депортації та геноциду.
Запорожці йдуть на Кубань
Переселення запорожців на Кубань було здійснено за милостивої згоди Катерини ІІ на прохання, яке уклав військовий писар Чорноморського козацтва Антон Головатий. 30 червня 1792 р. Катерина пожалувала вірних козаків довічним володінням Таманським півостровом із усією землею на правому березі річки Кубань. 16 серпня козацька флотилія з 4 тисяч козаків на 50 чайках вирушила, а 25 серпня – прибула на Тамань. Інша частина козаків, такої ж чисельності, вирушила 2 вересня суходолом і прибула до берегів Кубані 23 жовтня. Протягом 1792 року на Кубані оселилося 25 тисяч українців.
Козаки утворили 40 куренів, з назвами, що походили ще з Січі (крім новоутворених – Катерининського та Бережанського), та поділялися на три паланки. У 1793 році під проводом кошового отамана Захарія Чепіги ними засноване місто з символічною назвою – Катеринодар. Спочатку козакам дозволяли самостійно обирати керівництво, але вже 1797 року їх позбавили цього права.
Ціна московської «милості»…
У 1796 році кошовий отаман Захарій Чепіга отримав царський наказ виступити з Чорноморським козацьким військом у Іран на завоювання для Російської імперії Азербайджану. Наприкінці лютого козаки на чолі з Антоном Головатим виступили в похід. Участі в бойових діях чорноморці не брали, натомість їх використовували на виснажливій праці, при поганому харчуванні й у важких кліматичних умовах. На додачу спалахнула епідемія чуми. Рятуючись від мору, козаки почали залишати царську службу.
14 січня 1797 року в Катеринодарі помер кошовий отаман Чепіга. Козаки обрали кошовим Головатого. Але про це йому так і не судилося дізнатися – 28 січня він помер у поході на Персію. Тимчасове командування перебрав полковник Чернишов.
У серпні 1797 року з однієї тисячі козаків, що вирушили на Азербайджан, додому спромоглися повернутися менше половини. До того ж царський уряд у порушення законного самоврядування призначив козакам військового отамана. Вірнопідданий царя Федір Котляревський цинічно запропонував козакам, що отаборилися в Катеринодарі, розійтися по своїх оселях та відпочити, а потім забути все та зайнятися своїми справами.
«Персидський бунт»
Натомість чорноморці, обурені поведінкою нелегітимного в їх очах отамана, звернулися зі скаргами на утиски й зловживання владою старшиною під час походу. Козаки вимагали покарати винних, виплатити заборгованість у жалуванні та грошове відшкодування за шкідливі умови походу в розмірі до 5 тис. рублів. Натомість новоспечений отаман Котляревський викликав на захист «закону і порядку» регулярні російські війська, а сам заховався за мурами Усть-Лабінської фортеці. За його наказом заарештувати головних підбурювачів бунту: Федора Дикуна, Осипа Шмалька, Микиту Собакаря.
У відповідь на ці дії царського посіпаки козаки змінили вимоги. Тепер головною вимогою стало усунення Котляревського з усім його проводом. 5 серпня почалися сутички. Повстанцям вдалося нейтралізувати діяльність вірнопідданої Москві старшини, звільнити своїх провідників, яких і призначили порядкувати в Катеринодарі. Цілий тиждень (із 5 по 12 серпня) повсталі козаки тримали під своєю орудою столицю Чорноморського козацтва. Люди Котляревського швидко оцінили порядок та дисципліну в їхніх лавах та готовність до збройного опору. Тому вирішили діяти обережно. Старшина порадила повсталим козакам обрати делегатів, які передадуть вимоги кубанців государю-імператору Павлу І. І ті пристали на цю пропозицію, сподіваючись на справедливий суд «батюшки-царя».
12 серпня 14 делегатів кубанців виїхала до Петербургу. Там вони були заарештовані та запроторені в Петропавловську фортецю. Незабаром оголосили вирок суду: на 163 козаків чекала шибениця, а решту задля покарання мали відшмагати шпіцрутенами з прогонами «сквозь строй» з тисячі солдат від 8 до 10 раз. Щоправда, Павло І згодом пом’якшив кару. Згідно указу від 28 серпня керманичів козаків Дикуна, Шмалька, Собакаря та Полового мали відшмагати батогами та запроторити на каторгу до Сибіру. Решті – цар прощав провину і залишив без покарання. Дарма, що з 220 арештованих, на ту мить, в ув’язнені вже померли 35. На сибірську каторгу відправилися лише Собакар та Половий, оскільки Дикун та Шмалько померли ще до впровадження вироку.
Водночас Кубанське козацтво остаточно втратило право обирати кошового отамана. Військова Рада Чорноморського козацтва втрачала функцію козацького парламенту. Незабаром її назва зміниться на «сход» (сходини) чи «сбор» (збори). Її обов’язком та головним завданням став «одобрямс» рішень надісланих «згори» управителів та їх ретельне виконання.
У XIX столітті отаманом усіх козачих військ Російської імперії призначався спадкоємець царського престолу. Запорожці на Кубані втратили залишки козацької автономії та перетворилися на одну із військових структур московського царату.
Згодом поет та український пророк Тарас Шевченко в поемі «Кавказ» напише:
«Довелось запить
З московської чаші московську отруту!»
