У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
1 червня 1984 року помер видатний український конструктор турбореактивних авіадвигунів Архип Люлька. АрміяInform згадує видатного розробника, піонера в розробленні реактивних двигунів, який так само, як і Сергій Корольов, у своїй роботі на десятиліття випередив сучасників.
На стіні його робочого кабінету, замість зображень Леніна чи чергового керівника держави, було два портрети — Тараса Шевченка й безпідставно репресованого вчителя та математика Михайла Кравчука. Архип Люлька – невідомий більшості української спільноти, піонер у розробленні реактивних двигунів. Однак саме його два півторатонні двигуни АЛ-31Ф (Архип Люлька) стали серцем багатоцільового винищувача Су-27, який до цього часу залишається базовим у військово-повітряних силах держав пострадянського простору.
Створений у 1977 році винищувач Су-27 єдиний у світі виконує унікальну фігуру вищого пілотажу «кобра Пугачова», коли важка 25-тонна машина в буквальному значенні слова стає на хвіст, не змінюючи попередньої траєкторії руху. До речі, першим цей елемент пілотування виконав український льотчик-випробувач Ігор Вовк. Однак, як це часто траплялося в СРСР, в історію авіації ввійшов інший пілот, який продемонстрував унікальний трюк на авіасалоні в Ле-Бурже 1989 року. Насправді він лише повторив уже добре напрацьоване українцем пілотування.
Так само російські джерела воліють не згадувати, що розробив турбореактивні авіамотори українець Архип Люлька. Натомість загальновідомо, що Су-27 створено у конструкторському бюро Павла Сухого, однак сам видатний авіаконструктор помер ще у вересні 1975 року й безпосередньої участі в роботі над Су-27 не брав. А встановлені на цьому літаку двигуни АЛ-31Ф створено в конструкторському бюро «Сатурн», яке очолював українець.
Уродженець села Саварка Богуславського району, що на Київщині, здійснив по суті революцією у будівництві авіадвигунів. Архип ніколи не приховував тих, хто прищепив йому любов до науки. Завжди казав, що йому дуже щастило на вчителів. У місцевій школі-семирічці працювало відразу два видатних педагоги. Математику викладав майбутній академік Михайло Кравчук, а українську мову та літературу — поет Дмитро Загул. Саме вони запалили в серці школяра пристрасть до обох, нібито нічим непов’язаних, навчальних дисциплін, виховали прагнення пізнання та волелюбність.
Коли російський професор Цвєтков з усією потугою свого адміністративного та наукового авторитету просував ідею паросилового двигуна для літаків, його підлеглий Архип Люлька мужньо заявив про безперспективність паровозної тяги в авіації й запропонував власну конструкцію турбореактивного двигуна. І вже фактично завершив будівництво до червня 1941 року.
Однак з початком Другої світової війни проєкт закрили, а його керівника евакуювали на Урал, де він розробляв повітропроводи для танкових двигунів. Сталін вважав будівництво «літаків без пропелерів» справою передчасною, однак після того, як у Німеччині провели успішні випробування першого реактивного літака, про Архипа Люльку згадали та розпорядилися продовжити його дослідження. Як довели післявоєнні випробування, його турбореактивний двигун виявився кращим за німецькі трофейні та закуплені в Англії новітні розробки.
Перші вироби Архипа Люльки було встановлено на реактивні винищувачі Су-11 і чотиримоторні бомбардувальники Іл-22 у 1947 році. Турбореактивні двигуни стали справжнім тріумфом українського науковця.
