Саме таку неофіційну назву отримали перші в історії випробування взаємодії пілотованого літака з дроном зі штучним інтелектом в ролі напарника на авіабазі Еглін у Флориді (США)…
АрміяInform і надалі відстежує бойові втрати Української армії на Сході нашої держави. За офіційними даними пресцентру ООС, у квітні 2020-го внаслідок бойових дій загинули четверо воїнів-героїв. Серед полеглих – представники окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр» та окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу.
Згадаймо поіменно найкращих синів України, що віддали свої життя за нашу незалежність.
Олексій Купріков – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року. Жив у смт Черкаське Новомосковського району Дніпропетровської області. У нього була середня технічна освіта.
«На війну йти спочатку не збирався. Втім, як кажуть товариші по службі, смерть близького друга на фронті змусила Олексія переглянути свої плани. І в листопаді 2018 року він підписав контракт, саме напередодні виходу бригади на Донеччину. Він воював у Новоселівці Другій, а потім на околицях Кримського, де і загинув», – розповідають у підрозділі.
На початку служби Олексій був стрільцем – помічником гранатометника, згодом виявив бажання стати механіком-водієм, тож поїхав до навчального центру. «Він вирізнявся з більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після «учєбки» скаржаться: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Олексій же навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, цікавився своєю роботою. З ним було легко служити. Дуже шкода втрачати таких людей», – розповідають бойові побратими Олексія.
Загинув 49-річний солдат Олексій Купріков унаслідок ворожого обстрілу наших позицій біля селища Кримське на Луганщині, діставши множинні осколкові поранення, що виявилися несумісними з життям…
Рідні розповіли, що напередодні Олексій розмовляв із сином, у квітні мав приїхати додому у відпустку. Колеги з підрозділу кажуть, що він був уважним батьком, справжнім професіоналом та надійним другом.
Поховали Олексія поруч з його батьком. У нього залишилася дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у цій самій бригаді.
Леонід Скакуненко – солдат окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр»
Він народився 22 квітня 1987 року у селі Лихівка П’ятихатського району Дніпропетровської області. Мав середню освіту. У 2014 році його призвали до лав Національної гвардії України.
Згодом прийшов на контракт до ЗСУ. Раніше брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.
Леонід Скакуненко з позивним «Барон» був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом з побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, що спробувала прорватися на позиції холодноярців.
12 квітня поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній з найскладніших ділянок фронту. Це сталося внаслідок ворожого обстрілу позиції підрозділу з гранатомета. Тоді Леонід був на бойовому чергуванні.
У 32-річного захисника залишилася дружина, син від першого шлюбу, сестра.
Андрій Шинкарук – командир взводу окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу
Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в Любомлі Волинської області. Там навчався в загальноосвітній школі № 3. Потім у Національному технічному університеті в Києві. До лав ЗСУ став у першу хвилю мобілізації (2014-2015), брав участь в АТО в складі 1-ї ОМпБ «Волинь». У червні 2019-го Шинкарук був призначений на посаду командира взводу до 28-ї бригади.
Офіцер загинув унаслідок ворожого обстрілу з РПГ поблизу міста Мар’їнка на Донеччині. Граната розірвалася поруч з Андрієм, коли він перевіряв позиції. Осколками йому посікло правий бік. Діставши множинні поранення, що виявилися несумісні з життям, Андрій загинув на місці…
Поховали Андрія в рідному Любомлі. Він був неодружений. Залишилися мати й чотири сестри.
Олексій Лісін – солдат окремої механізованої бригади «Холодний Яр»
Олексій Лісін народився 30 березня 1990 року в селі Гірке на Гуляйпільщині, що в Запорізькій області. До війська пішов торік.
До служби в армії працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав з батьками. Олексій зазнав у своєму житті великої трагедії – втратив будинок та обох батьків у пожежі. Тож найбільше про що мріяв, після повернення з війни відбудувати батьківський дім. Однак увечері 28 квітня, перебуваючи на бойовому посту, його життя обірвав уламок ворожого снаряда.
В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола та старша сестра Тетяна…
Вічна слава й світла пам’ять Героям, імена яких навіки ввійшли в історію України!
