Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
28 травня – День пам’яті титана праці, українського письменника – Івана Франка. Згадаймо в АрміяInform життя і творчість «українського Мойсея».
Іван Франко народився у родині коваля, у селі Нагуєвичі, що на Львівщині. Батько рано помер, проте, помітивши виняткову допитливість і обдарованість сина, встиг віддати його до початкової школи, де викладали польську і німецьку мови. Свій перший вірш «На Великдень» він присвятив саме йому.
«На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний вогонь… Це вогонь у кузні мого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя», – писав Іван Франко.
Після закінчення Дрогобицької гімназії хлопець вступає на філологічний факультет Львівського університету. Із 1877 року Франко починає друкувати оповідання з життя бориславських нафтовиків, які принесли йому «скандальний успіх». Спалахнув конфлікт із австрійською владою, і в червні того ж року автор потрапляє до в’язниці за сфальсифікованими звинуваченнями. Вийшовши на волю і прагнучи об’єднати патріотичну інтелігенцію України, він двічі нелегально приїздить до Києва, де знайомиться з М. Лисенком, В. Антоновичем, іншими представниками інтелігенції.
Розквіт драматургічної творчості Франка припадає на 90-ті роки ХІХ ст. — саме тоді письменник повертається до історичної тематики та завершує драматичну поему «Сон князя Святослава», джерелом сюжету якої стала народна казка про київського князя «Про царя, що ходив красти», яку письменник опублікував у журналі «Житє і слово» 1895 року. У центрі п’єси, просякнутої драматизмом боротьби за владу, автор висвітлив проблему згуртування суспільних сил українців, порушив питання вірності, патріотизму та зрадництва, дрібних міжусобиць та розбрату між князівськими родинами, що завдають шкоди державним інтересам.
Франко відстоював думку про єдину українську літературну мову, вироблену на наддніпрянських діалектах і збагачену західно-українськими говірками. За праці з філології Харківський університет 1906 року нагородив Франка почесним докторатом. Крім того, він був членом багатьох слов’янських наукових товариств.
Упродовж своєї понад 40-літньої творчої діяльності він надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник (поет, прозаїк, драматург), перекладач, літературний критик і публіцист, багатогранний науковець, мистецтвознавець, етнолог і фольклорист, історик, соціолог, політолог, економіст, філософ. Його творчий доробок написаний українською, польською, німецькою, російською, болгарською, чеською мовами. За приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Усього за життя Франка окремими книгами і брошурами було видано понад 220 видань, зокрема, понад 60 збірок його оригінальних і перекладних творів різних жанрів.
Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім’я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».
Помер Іван Якович 28 травня 1916 року і похований у Львові на Личаківському кладовищі.
Цікаві та маловідомі факти про Івана Франка
- Мати Івана Франка, Марія Кульчицька, походила із зубожілого українського шляхетського роду Кульчицьких, гербу Сас, була на 33 роки молодшою за чоловіка. Померла, коли Іванові було 15 років.
- Коли Франкові було 9 років, помер батько. Мати вийшла заміж удруге. Вітчим, Гринь Гаврилик, уважно ставився до дітей, фактично замінив хлопцеві батька. Франко підтримував дружні стосунки зі своїм вітчимом протягом всього життя.
- Іван Якович смачно готував каву. Іван Франко понад усе любив збирати гриби. Їх варили, смажили, сушили на зиму. Донька пише: «Присмажені гриби з молодою картоплею були смачною й улюбленою стравою тата».
- Навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Франко жив на квартирі в далекої родички Кошицької на околиці міста. Нерідко спав у трунах, які виготовлялися у її столярній майстерні («У столярні»).
- Як і більшість молодих людей того часу, Іван Франко захоплювався ідеями соціалізму. Читав твори Маркса, Енгельса, листувався з Михайлом Драгомановим. Однак наприкінці життя він зрозумів хибність ідеї Маркса, назвавши соціалістичну державу тюрмою.
- Іванові Франку належить ініціатива ширшого вживання в Галичині назви «українці» замість «русини» — так традиційно називали себе корінні галичани. В «Одвертому листі до галицької української молодежі» (1905) Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів…»
- Після свого другого арешту 1880-го Франко ледь не помер із голоду. Тоді за тиждень у готелі він написав повість «На дні» й на останні гроші надіслав її до Львова. Після того три дні жив на 3 центи, знайдені на березі річки Прут – цих грошей вистачило хіба на одну хлібину. А коли їх не стало, лежав без пам’яті, без сил. Врятував Франка від голоду старий служитель готелю.
- У 1886 році Іван Франко одружився. Його дружиною стала Ольга Хоружинська. Була високоосвіченою людиною, добре володіла мовами: англійською, французькою, німецькою, російською. Їй не була чужа ідея відродження України. Познайомившись із Франком, вирішила стати його дружиною й помічницею та присвятити своє життя чоловікові. Разом подружжя виховало чотирьох дітей – Андрія, Тараса, Петра, Анну.
- Подружнє життя Франків не було щасливим. Матеріальні нестатки, хатні злидні, щоденні турботи, вороже ставлення до Ольги з боку найближчих співробітників мужа, зокрема Михайла Павлика, й частини суспільства, що ставилися до неї ще з більшою неприязню, ніж до самого Франка, як до схизматички — все це зломило жінку. Наслідком були сухоти, нервове перенапруження, а згодом і цілковитий психічний розлад. Одинока, покинута дітьми, вона померла 17 липня 1941 року і похована на Личаківському цвинтарі, неподалік від свого чоловіка.
- Франко був відомий своїм інтересом до індійської культури, вивчав літературу, філософські твори, тексти Вед на санскриті. Сам він говорив: «Жаль, що я не орієнталіст». Серед перекладів Івана Франка – біблійна «Книга Буття». Досі це найбільш точний переклад цієї частини Біблії українською мовою.
- 1908 року стан здоров’я Франка значно погіршився, однак він продовжував працювати до кінця свого життя. Період останнього десятиліття життя Франка — дуже складний. За розповідями сина Андрія, «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках…» «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав робити, то робив се серед страшенного болю», – писав Іван Франко. Помер Іван Франко 28 травня 1916 року в Львові. Похований на Личаківському кладовищі в Львові.
- Іван Франко був відомий своїми атеїстичними поглядами. Про це згадував отець Макарій Каровець: «Тут пригадуємо, що Франко майже від перших хвилин свого виступу аж до смерті був у нас головним пропагатором виразного атеїзму.
- В інституті германістики Віденського університету, в якому Іван Франко успішно захистив докторську дисертацію, встановлена меморіальна дошка Іванові Франку. Відкрита 29 жовтня 1993 року. На Постгассе, 8 знаходиться погруддя письменникові. Пам’ятник був відкритий 28 травня 1999 року. Пам’ятна дошка також встановлена на будинку, в якому жив письменник за адресою: Відень, Віпплінґерштрассе, 26.
- Франко на сьогодні – єдиний український поет, який номінувався на здобуття Нобелівської премії з літератури.
