Про це йдеться в повідомленні на сайті Ради ЄС. Санкційний пакет також містить суворі багаторівневі економічні санкції, спрямовані на ключові…
Головний хірург Збройних Сил України полковник медичної служби Костянтин Гуменюк за неповних п’ять місяців року втретє відвідав лікувальні установи в районі проведення операції Об’єднаних сил. Підсумками та враженнями від поїздки Костянтин Віталійович поділився з кореспондентом АрміяInform. Найперше, що цікавило, за рахунок чого вдалося запобігти захворюванню військовослужбовців на COVID-19 у районі бойових дій.
«Вважаємо обов’язком підставити плече цивільним колегам»
Командування Медичних сил із самого початку розповсюдження пандемії визначило, що найефективнішим засобом запобігання захворюванню на коронавірус є дотримання ізоляції, – зазначив Костянтин Гуменюк. – Нам вдалося ефективно налагодити процес обсервації перед ротацією та значно обмежити контактування військовослужбовців із цивільним населенням регіону. Вважаю, що це просте рішення відіграло головну роль. По-друге, своєчасно було забезпечено контингент на передовій всіма засобами захисту: масками, комбінезонами, рукавичками, дезінфікуючими речовинами. Лікарі, які мають відбути на ротацію в район ООС, обов’язково проходять 14-денну обсервацію в оздоровницях Міноборони та здають аналізи на COVID-19.
– Відомо, що військові медики все ж надавали й на сьогодні надають невідкладну допомогу цивільному населенню. Як це відбувається?
– Маємо непоодинокі випадки, коли лікарсько-сестринські бригади надавали допомогу цивільним пацієнтам Донецької та Луганської областей. Планові оперативні втручання тимчасово були припинені. Але коли люди звертались до військових медиків з проблемами, які потребували негайного реагування, лікарі та медсестри без вагань ставали до операційного столу. У деяких містечках у цивільних лікарнях бракує спеціалістів. Наприклад, у Станиці Луганській дефіцит фахівців-анестезіологів для надання екстреної медичної допомоги. Тому вважаємо обов’язком підставити плече цивільним колегам. Випадків, коли до наших мобільних госпіталів привозять пацієнтів із гострим апендицитом, кишковою непрохідністю, кровотечами, досить багато. Звичайно, операції відбуваються в умовах суворих заходів безпеки для нашого медичного персоналу.
«Головний критерій під час відбору на лікарсько-сестринські посади в районі ООС – досвід»
– Костянтине Віталійовичу, з чим пов’язано було ваше чергове відвідування лікувальних установ у районі ООС?
– Це була планова поїздка з метою вивчення стану справ у хірургічних підрозділах наших мобільних госпіталів і лікарсько-сестринських бригадах, які розташовані ближче до району бойових дій, та надання консультативної і практичної допомоги. До цих бригад у нас підвищена увага, адже це ланка, яка першою приймає наших поранених захисників. Але трапляються поїздки й позапланові, коли на фронті відбувається загострення, тоді, як головний хірург Збройних Сил, вважаю за доцільне виїхати на допомогу нашим лікарям. Буквально перед від’їздом із району ООС брав участь у проведенні оперативного втручання. Це не означає, що існує недовіра до тих спеціалістів, які туди направлені. Головний критерій під час відбору – досвід. Наприклад, на посаду провідного хірурга ООС призначають досвідченого лікаря не нижче посади начальника клініки Військово-медичного клінічного центру.
Дехто нам закидає, що в лікарсько-сестринських бригадах, а їх у нас на сьогодні 11, проходять службу молоді офіцери, які нещодавно закінчили Українську військово-медичну академію і нібито не мають необхідного досвіду надання кваліфікованої медичної допомоги на передовій. Хочу зауважити, що найважчих поранень останнім часом наші військові зазнають у районі Авдіївки, Попасної, Гірського та Волновахи. Так ось лікарсько-сестринські бригади, які надають нашим бійцям найпершу допомогу в районі цих населених пунктів, укомплектовані досвідченими лікарями-хірургами у званні не нижче ніж капітан. Вони всі виконують оперативні втручання, як на грудній клітині, так і черевній порожнині. У цих бригадах можуть бути й торішні або позаторішні випускники, але до самостійної роботи їх не долучають, вони працюють поки що як асистенти. А в разі, якщо військовий зазнав важкого поранення, у бригаду на допомогу негайно може виїхати провідний хірург або досвідчений лікар з мобільного госпіталю.
«Один із ворожих снайперів має «особливий почерк» – мітить людині під око…»
– Мабуть, найважчим є для хірурга усвідомлювати, що іноді і його досвід та знання стають безсилі перед важким пораненням…
– Саме так. Минулого тижня до нашої лікарсько-сестринської бригади в Гірському було доставлено бійця з дуже важким пораненням. Куля ворожого снайпера пройшла нижче бронежилета і в тазу пошкодила великі кровоносні судини, спричинивши велику крововтрату. Бригада на чолі з капітаном, який має достатній досвід оперативних втручань, виконала всі належні реанімаційні заходи. Було ухвалено рішення оперативне втручання проводити в мобільному госпіталі. За сорок хвилин бійця доставили в Сєвєродонецьк і бригада медиків на чолі з судинним хірургом вищої категорії боролась за збереження йому життя. На превеликий жаль, всі намагання лікарів врятувати пораненого не мали успіху.
Я ретельно вивчив і проаналізував дії медиків бригади і госпіталю. Дійшов висновку, що вони все зробили, що було в їхніх силах. У мене, як головного хірурга, немає в чому їх дорікати. Світова статистика свідчить, що під час пошкодження однієї кровоносної судини, наприклад, здухвинної, летальність може сягати понад 56 відсотків. А коли ще зазнає пошкоджень вена, то летальність сягає від 68 до 100 відсотків.
– Чи вивчають наші лікарі характер поранень від снайперських пострілів?
– Починаючи з 2014 року особисто веду спостереження і аналіз. Навіть вивчав снайперські поранення чеченських війн. Адже наші спецслужби вже ідентифікували чимало снайперів на Донбасі з числа російських спецпризначенців. Цілять вони здебільшого у скроню, шию та пах. Є один зі своїм «особливим почерком» – мітить людині під око. Маю фото випадку, коли ворог, швидше за все, цілив нашому бійцю в пах, але попав у кишеню з мобільним телефоном. Куля пробила трубку і застрягла в стегні, не пошкодивши вени і артерію. Є випадки, коли куля ворожого снайпера по дивній траєкторії залітає під кевларові пластини бронежилета. Трапляється, що ворожий снайпер за якихось причин не точно розрахував відстань або вплинули пориви вітру і куля ранить голову нашого бійця, залишає важкий слід, але, на щастя, обходиться без летального випадку.
Окрема тема – коли ворог застосовує експансивні кулі. Вони мають низьку пробивну дію, але під час влучення в незахищене тіло завдають великих пошкоджень у м’яких тканинах, через що даний вид боєприпасів визнано негуманним. Та хіба бойовиків це зупиняє? Відомо, що росіяни використовували ці кулі в Сирії, а тепер і на Донбасі. Доводилось не раз стикатися з пораненнями від таких куль і оперативні втручання даються вкрай важко. Але є приклади, коли військові хірурги рятували життя нашим бійцям після попадання експансивних куль у черевневу порожнину.
«Навіть не всі лікарі бувають психологічно готовими переживати втрати воїнів…»
– Костянтине Віталійовичу, хірургія – це любов з дитинства?
– Не зовсім так. Справжніми професіоналами у воєнно-польовій хірургії стають через випробування, це моє переконання. Сьогодні військового хірурга гартує війна та участь в оперативних втручаннях різної складності. На жаль, не всім молодим лікарям-офіцерам вдається пережити важкі фізичні навантаження, напругу, впоратися з непередбачуваними ситуаціями і навіть змиритися з відсутністю комфорту. Медицина – це наука, яка забирає і дарує життя одночасно. Дуже приємно, коли відчуваєш, що завдяки своїм знанням і досвіду рятуєш нашого захисника. Та коли трапляються летальні випадки, це вкрай важко психологічно. Не всі лікарі до цього бувають готові. Але залишаються все ж найкращі, найвитриваліші й безмежно віддані своїй хірургічній професії офіцери.
– Дякую за бесіду.
