Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Кажуть, коли помирає хороша людина — небо плаче. Вчора, під час прощання з 38-річним полковником Юрієм Межаковим, небо захлиналося від сліз. Війна має тисячі способів відняти у людини життя, і обирає вона чомусь завжди найдорожчих…
«Воїни на війні не завжди вмирають від куль ворога. Іноді вони згорають зсередини…» — такими словами розпочав траурний мітинг у Шполі, рідному місті Героя, Головнокомандувач Збройних Сил України генерал-полковник Руслан Хомчак, і продовжив:
— Під час виконання нами бойового завдання у складі військ операції Об’єднаних сил, смерть вирвала з наших лав полковника Юрія Межакова. Його велике любляче серце патріота України не витримало тягаря, що впав на його плечі останнім часом. Серце, в якому знаходилося місце не лише для рідних і близьких, але й для кожного бійця його бригади, для кожного змученого війною мирного мешканця прифронтових міст України, дало збій. Ми всі зараз в скорботі, бо ми втратили бойового побратима, надійного друга, справжнього офіцера. Він пройшов славний бойовий шлях: чотири роки війни начальником штаба окремої 28 бригади, з 2018-го продовжив службу у 1 танковій бригаді, яку зрештою очолив у січні 2019 року. Я особисто знав Юру з лейтенанта, це був прекрасний офіцер і чудова людина. Тяжко втрачати підлеглих, ще тяжче втрачати друзів. Але я знаю, що вам, рідним і близьким Юрія Володимировича, зараз важче за всіх нас. Ви втратили сина. Чоловіка. Батька. Низько вклоняюся вам і щиро співчуваю… Від імені Збройних Сил України, від всіх офіцерів і генералів, солдатів і сержантів я хочу подякувати Юрію Володимировичу за вірну і віддану службу, й вручити дружині Героя високу державну нагороду — Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня…
Один за одним люди підходили до мікрофона , згадували ледь не кожну мить його короткого, але надзвичайно яскравого його життя. Попрощатися з другом і бойовим побратимом приїхали командувач Сухопутних військ Збройних Сил України генерал-лейтенант Олександр Сирський, командувач оперативного командування «Північ» генерал-майор Валерій Залужний, офіцери оперативного командування, командири бригад і батальйонів.
Голова Черкаської обласної державної адміністрації Роман Боднар поділився спогадами про те, як відвідував Юрія Володимировича на фронті:
— У нас з ним були гарні дружні стосунки. Приїжджаючи до нього в зону бойових дій, я захоплювався його рішучістю, високим рівнем знань, а найбільше тим, як він турбувався за кожного зі своїх бійців. Коли він виїжджав на бойові позиції, бійці дивились на нього, як на батька. Довіряли йому абсолютно, готові були виконати будь-яку поставлену ним задачу, бо знали: він добре продумує кожен крок, перш ніж віддати наказ. Вони вірили йому беззаперечно. Коли два тижні тому він зателефонував мені й сказав, що їде на день народження до матері, я зрадів, що ми зможемо побачитись, обговорити важливі питання, чимось допомогти його бригаді, як ми це робили завжди. На жаль, зустрітися нам довелось ось так…
І саме в момент, коли закінчилися прощання, під звуки Державного Гімну України над труною Героя було розгорнуто триметровий синьо-жовтий прапор. Пізніше, згідно з новими військовими традиціями, прапор передали сім’ї Героя на довічне зберігання. Салютна група вшанувала пам’ять славетного комбрига трикратним залпом.
— Я буду як тато, — крізь стиснені міцно губи стиха сказав 12-річний Максим, старший син Героя, коли повз нього, віддаючи військове вітання сім’ї Героя, крокувала прапороносна група. В його очах, так схожих на татові, палахкотіли знайомі побратимам Юрія вірність, відвага й рішучість…
Джерело: пресслужба ОК «Північ»
