Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Непросто журналісту дізнатися про життя військового лікаря поза службою, коли твій персонаж палко відданий своїй професії і війна триває… Ти його запитуєш про його улюблене заняття у вихідні, під час відпустки, а у відповідь отримуєш здивований погляд. А після невеличкої паузи він каже: «Я краще розповім про наш професійний колектив!» Це пізніше я дізнався, що повноцінні вихідні за останні роки в нього рідкість. «Гемангіоми, артеріовенозні нориці, розгорнена коагулограмма…» — про це начальник Клініки судинної хірургії Національного військово-медичного клінічного центру «ГВКГ» полковник медичної служби, ангіохірург вищої категорії, автор 57 наукових праць, володар двох патентів на винаходи Володимир Роговський може розповідати годинами. Коли ж розпитую про нього самого — дещо знічується і знову згадує про артерії.
Та все ж таки дещо про цю людину вдалося розвідати.
Народився майбутній заслужений лікар 1965 року на Тернопільщині. Про медицину мріяв мало не з дитинства, тож після закінчення восьмирічки подався до медичного училища. А далі — строкова служба фельдшером батальйону на Далекому Сході, потім — навчання у Військово-медичній академії імені С. М. Кірова (Санкт-Петербург). Вже після розпаду Радянського Союзу, не роздумуючи, повернувся в Україну, де саме відкрилася Українська військово-медична академія, куди він вступив за спеціальністю «хірургія». 1996-го прийшов на посаду судинного хірурга до столичного госпіталю, де працює й до сьогодні. Спочатку був старшим ординатором, а з 2005 року очолив клініку судинної хірургії.
Торік клініка відзначила своє 40-річчя. Тоді, коли Володимир Михайлович почав у ній працювати, вдавалося виконувати приблизно 300 операцій на рік. Нині ж – вже понад тисяча. Хірурги клініки стали одними з перших медиків, які активно надавали й надають спеціалізовану допомогу пораненим на Сході України. За період бойових дій у клініці проліковано понад 700 поранених воїнів Збройних Сил України з різними бойовими травмами. Лікарі медичної установи забезпечують ангіохірургічну допомогу пораненим за стандартами НАТО, постійно виїздять до зони бойових дій. Здобутий унікальний досвід з надання невідкладної допомоги пораненим із ушкодженнями магістральних судин висвітлено в книгах: «Вказівки з воєнно-польової хірургії», «Воєнно-польова хірургія», «Бойова травма серця, грудної аорти та магістральних судин кінцівок». Видання стали основними посібниками під час підготовки військових медиків, а клініка — базою, де проходять навчання слухачі кафедри військової хірургії Української військово-медичної академії. У багатьох фахівців клініки за плечима навчання у провідних судинних центрах Іспанії, Італії, Латвії, Ізраїлю, Німеччини, Польщі.
Неодноразово виїздив за кордон і Володимир Роговський. Рік тому побував на медичному конгресі в Барселоні, тема якого була присвячена захворюванню магістральних судин. А до того побував і в Німеччині, і в Норвегії, і в Нідерландах — і переконався, що ми маємо не менший досвід, як порівняти з профільними європейськими інститутами.
З початком війни полковник медичної служби Володимир Роговський – на фронті. Деякий час допомагав облаштовувати відділення судинної хірургії у харківському госпіталі, де пораненим бійцям надавали первинну допомогу. Потім виконував обов’язки головного хірурга в 61-му госпіталі сектору «М». Не тільки керував, а й сам оперував. І не тільки військових, а й цивільних, які через бойові дії на Донбасі були фактично позбавлені звичної медичної допомоги.
Бував у тривалих відрядженнях Володимир Михайлович і в Маріуполі, і в Сєвєродонецьку, і в Часовому Яру, і в Бахмуті. А операції доводилося робити не тільки на судинах.
— Один випадок запам’ятався, — згадує Володимир Роговський. — Серед ночі доставили молодого хлопця з пораненням грудної клітки. Він втратив багато крові і ніколи було узгоджувати питання про те, чи робити операцію, чи ні. І я взявся оперувати, хоча це й не зовсім мій профіль. Та свого часу проходив інтернатуру, курс швидкої допомоги, тож доводилося мати справу з політравмами. У хлопця було ушкодження легенів, але мені вдалося зупинити кровотечу. Він вижив. Такі ситуації — від дрібних до надскладних — виникають часто, це ж війна.
Володимир Роговський завжди тримає під рукою рюкзак з набором необхідних хірургічних інструментів, адже іноді потрібна негайна допомога, час має велике значення — відсутність кровообігу в кінцівці більше ніж дві години може призвести до ампутації. І так не тільки на фронті, а й у Києві. Двічі його викликали серед ночі в одну з приватних клінік столиці — і він не відмовив, бо розумів: якщо викликають, то значить «ніхто, крім нього».
Загалом за своє професійне життя Володимир Роговський зробив не менш ніж п’ять тисяч операцій. За що й «поплатився» — на свята змушений відповідати на сотні привітань від своїх колишніх пацієнтів. Хоча які там свята…
— Ще жодної вільної суботи за останні роки не було, — сміється Володимир Михайлович. — Операції, консультації, підготовка публікацій. Неділю намагаюся присвятити сім’ї або друзям. Люблю бути на природі, плавати у природних водоймах. Ось якось встановив сам для себе рекорд — переплив Дніпро.
Секрет здоров’я у Володимира Роговського простий: треба бути активним і позитивно ставитися до людей. І з двох варіантів поведінки обирати той, який буде найкориснішим не для тебе, а для інших.
А мрія… Ну яка може бути мрія в лікаря, тим більше військового? Зберегти здоров’я і врятувати життя кожному.
