Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
У літературному Інтернет-марафоні до Дня піхоти ми представили вже чимало цікавих авторів, що пишуть на тему гібридної російсько-української війни на Донбасі, змальовують сучасну українську історію в різних її проявах.
Ветеран АТО з Житомирщини Микола Ніколаєв – автор книги «Щоденник (не)професійного військового», що вийшла у світ торік і дуже швидко здобула популярність як яскравий приклад поєднання документальної та художньої прози. Сам автор, до слова, також непересічна особистість. Він – ветеран відразу двох воєн.
Микола Ніколаєв з 1984 по 1987 рік проходив строкову військову службу на території республіки Афганістан. У 2015 році був мобілізований під час четвертої хвилі й воював на Сході України у складі однієї з механізованих бригад ОК «Захід» по 2017 рік. Виконував завдання у Донецькій області в районі населених пунктів Сартана, Гнутове, Мар’їнка тощо. На початку служби прийняв механізований взвод, адже мав звання старшого лейтенанта запасу. Згодом командував механізованою ротою. У 2017 році переведений до оперативного резерву у званні капітана.
Його книга – хронологічно впорядковані щоденникові записи «для себе». Частина – спогади ще з тієї, «афганської», бувальщини. Частина – нещодавнє минуле охопленого вогнем війни українського Донбасу.
Як каже сам автор: «Щоденник» – це не просто спогади або мемуари, це опис подій, які дійсно відбувались у конкретний час і в конкретному місці, а також думки та емоції тих обставин. Ці записи не здеформовані цензурою переосмислення. Вони не пошматовані доцільністю згідно з політичним моментом. Це ніби машина часу, такий собі документальний фільм, знятий самим собою для себе майбутнього».
Розповідаючи про те, як писалась книга, Микола Ніколаєв говорить, що «письменницька» діяльність, якщо можна так сказати, почалася ще під час строкової служби в Афганістані. Коли він їхав служити, зустрічався з дівчиною. Тоді різноманітних електронних гаджетів не існувало, а єдиним способом спілкування було листування. Тож вони домовилися, щоб менше сумувати одне за одним, писати щодня, коли буде вільний час. І він дотримав слова – у листах розповідав про те, що відбувається, про що думає. Відправляв листи вже при нагоді. Таким чином був написаний, можна сказати, цілий щоденник про його строкову службу в Афганістані.
– Це увійшло у звичку, – говорить автор. – Я почав записувати для себе, щоб зрозуміти, що відбувається, і не забути якісь яскраві моменти. Тому щоденники я писав майже завжди. Коли сталася така трагічна подія, як війна, я продовжував записувати.
У щоденнику небагато батальних сцен, яких є вдосталь у документальних хроніках, репортажах і художніх творах. До прикладу, роман «Карателі», написаний співслужбовцем Миколи Ніколаєва Владом Якушевим, набагато яскравіше передає динаміку боїв та атмосферу «заруб» української піхоти та ворога. Але будь-яка війна – не тільки бої, постріли, штурми. Це також усе те, що заповнює проміжки між кривавими сторінками – побут, розмови, думки – усе те, що перетворює нав’язаний образ шаблонного героя в живу людину зі своїми вадами та ваганнями, маленькими радощами та трагедіями. Колишній комроти піхоти більше приділяє уваги саме цьому.
Микола Ніколаєв – переконаний націоналіст, який розмовляти та писати українською почав уже після Майдану. Для себе автор вирішив, що він «трофейною» мовою спілкуватися більше не буде.
– Мій особистий світогляд змінився не зараз, а десь у 2011-2012 роках, – розповідає він. – Коли я брав участь в оформленні Музею Голодомору. Мені до рук потрапило багато документів, листування, нормативних актів, наказів, телеграм. А ще чудова книга – «Хроніка невідомої війни 1918-1931 рр.». Для мене особисто цей період був певною історичною прогалиною. Коли я все прочитав, то зрозумів, що тоді відбулася просто революція свідомості. Мені ще 2011 року снилося, що ми воюємо з Росією. Тому для мене те, що сталося, не було здивуванням. Рано чи пізно це мало статися.
Слід додати, що «Щоденник» рясно ілюстрований самим автором. Це не лише авторська графіка, а й світлини, зроблені ним та його побратимами під час перебування на Донбасі. Загалом книга надзвичайно цілісна. Про такі твори говорять, що вони зберігають історію та долучають читачів до певного сегмента реальності.
Фото з архіву Миколи Ніколаєва
