Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
Яка з трьох парадигм візьме гору: кохання, війна, обов’язок? Що в серці жінки, яка мусить постати перед вибором: зберегти кохання за будь-що чи зрозуміти та прийняти мотиви, що рухають її коханим?!
Усе це є у творах нашої наступної учасниці літературного Інтернет-марафону, присвяченому Дню піхоти, — лауреатки літературної премії «Коронація слова», письменниці Ольги Деркачової.
Ви однозначно чули про неї, якщо цікавитеся цариною наукових досліджень щодо української мови та літератури, життя та творчої діяльності найпродуктивнішого письменника України Івана Франка. Адже Ольга Деркачова передусім науковець — докторка філологічних наук, професорка кафедри педагогіки початкової освіти Педагогічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Водночас її захоплення літературою, напевно, давніше, ніж жага до наукової діяльності. Перші вірші написані та опубліковані ще під час навчання у середній школі. У плеяді сучасних українських популярних авторів Ольга Деркачова — майстриня жанру психологічної прози.
Яскравий приклад — новела «Волошки», яку ми пропонуємо сьогодні почути в авторському виконанні.
Пронизливо, правда ж? Коли читаєш твори Ольги Деркачової, завжди вражає одна риса, що притаманна її авторському стилю — дуже живі, реалістичні емоції та мотивації її персонажів.
— Я не знаю, як так виходить. Чесно. Я немов бачу картинки або чую діалоги та починаю їх записувати, — розповідає письменниця. — Однак у процесі писання відчуття реальності втрачається. І таке враження, що то не я розповідаю історії, а мої персонажі самі це роблять. Іноді дуже важко відходжу після написаного — так, немов це зі мною самою сталося, а не з вигаданим персонажем. Але я ніколи не брешу читачеві — пишу так, як чую-відчуваю.
На відміну від інших авторів, що беруть участь у нашому літературному марафоні, її спротив військовій агресії має давніше коріння. Ще у 2008 році, задовго до військових подій в українському Криму та на Донбасі, на сторінках журналу побачила світ новела «Дружина загиблого героя». Багато в чому пророча, драматична. В певному сенсі емоції, переживання головної героїні, розповіді виявились пророчими, наче взятими з реального життя сотень українських жінок у період від 2014 року й по сьогодні. А «Волошки» були написані в перші дні гібридної російсько-української війни на Донбасі. І стали продовженням серії авторської прози про війну в житті людей. Новела ввійшла до другого видання збірки малої прози «За лондонським часом» і була надрукована у 2018 році.
Авторка в реальному житті товаришує з багатьма учасниками АТО/ООС. Їхні розповіді, емоції, переживання — важливий стимул для письменниці. На сторінках своїх книг Ольга Деркачова намагається… воювати з Війною як масштабним деструктивним соціальним явищем. Вона чинить спротив, оперуючи думками та діями своїх персонажів. Один з останніх її творів — роман у новелах «Дім Терези» є тому підтвердженням.
Та й в реальності авторка небайдужа до того, що відбувається на Сході. Як людина невійськова, науковець і письменниця, вона сконцентрувалася на просвітницькій місії. Зокрема — популяризації української літератури в шкільних бібліотеках Донеччини та Луганщини.
Фото з мережі Інтернет
