Його військовий шлях практично збігся з періодом найбільшої трансформації українського війська. Від командира взводу — до командира бригади. Від війни, де значну частину поля…
105 років тому, з 29 квітня до 4 травня 1915-го, тривали бої за гору Маківку між Українськими Січовими Стрільцями та російськими військами.
Гора Маківка висотою 958 метрів розташована у Високому Бескиді, нині за 8 км від селища Славське Сколівського району Львівської області. Під час Першої світової війни в ці дні 1915 року за цю панівну висоту точилися запеклі позиційні бої між підрозділами австро-угорської 55-ї піхотної дивізії Ігнаца фон Фляйшнера (до складу якої входили Українські Січові Стрільці) та російськими військами 78-ї піхотної дивізії генерала Володимира Альфтана. Контроль над Маківкою був потрібен росіянам для подальшого захоплення села Козьова.
У квітні 1915 року Маківка перебувала в зоні відповідальності 130-ї піхотної бригади 55-й піхотної дивізії австро-угорського корпусу Гофмана. У складі цієї дивізії були 7 сотень 1-го та 2-го куренів Українських Січових Стрільців. Командиром 130-ї бригади тоді був полковник Йозеф Вітошинський фон Добравола. Цей 67-річний воєначальник був українцем, що зробив успішну військову кар’єру в армії Австро-Угорщини.
Проти Маківки діяли війська правого флангу дивізії генерала Альфтана під командуванням командира 2-ї бригади 78-ї дивізії генерал-майора Матвєєва. Війська його ділянки мали у своєму складі піхотних 309-го Овруцького й 311-го Кременецького полків.
Перші два штурми російських військ 29 квітня та 30 квітня — 1 травня були відбиті з великим втратами для них. Січові Стрільці неодноразово сміливо контратакували, відкидаючи противника назад. Особливо відзначилися курені Гриця Коссака і Василя Дідушка. Лише в результаті третього штурму 3-4 травня росіянам удалося заволодіти Маківкою, при цьому були залучені всі наявні резерви. Овруцький і Кременецький полки були цілковито знекровлені, втративши 3000 бійців убитими й пораненими.
Втрати австро-угорської армії були не меншими. Серед Січових Стрільців 42 загинули, 76 дістали поранення, 35 потрапили в полон.
Про одну з контратак січовиків у денному звіті командування 55-ї піхотної дивізії зазначалося:
«Українські Стрільці двічі рішили бій у нашу користь. Вони можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих подвигів та золотий лавровий листок в історії їхнього народу. Боротьба була важка та потребувала жертв. Тим, що залишилися в живих, висловлюємо нашу щиру подяку й наш подив. Героям, що поклали свої голови та віддали останню краплину крови, тим, що не можуть уже радіти перемозі, присвячуємо на вічну пам’ять цю згадку. Українці! З великою гордістю можете дивитися на Ваші найновіші геройські подвиги. Кожний мусить славитися приналежністю до Вашого корпусу, бо він матиме право назвати себе вибраною частиною».
Оборона Маківки дала змогу 55-й австро-угорській піхотній дивізії повністю виконати поставлені перед нею стратегічні завдання: перше — не дала змоги росіянам прорватися через карпатські перевали та вийти на оперативний простір на Угорську рівнину, що створило б катастрофічні наслідки для австро-угорського фронту та могло б призвести до виходу Австро-Угорщини з війни; друге — виграти час для зосередження німецьких військ на ділянці Горлиці — Тарнув і подальшого успішного прориву російського фронту, який призвів до загального відступу російських військ з Галичини.
Уже 2 травня 1915 року розпочався «Горлицький прорив» австро-угорських військ. Російське командування було змушене зупинити всі наступальні дії на напрямку Стрий — Мункач (Мукачево) і незабаром під тиском обстановки на правому фланзі фронту розпочати виведення військ із Карпат. У ніч на 13 травня 1915 року російські війська відійшли з Маківки, яку негайно зайняли австрійці. Гора, що дісталася російським військам ціною величезних втрат, була залишена без єдиного пострілу через 9 днів.
Бої за гору Маківка стали найбільш відомими та славетними в історії Легіону Українських Січових Стрільців. У 1920-х роках члени Української військової організації, а згодом Організації українських націоналістів започаткували встановлення хрестів полеглим за волю України поблизу центральної вершини Маківки. У 1930-х роках українська молодь розпочала масові паломництва на Маківку.
У 1998-1999-х цвинтар Січових Стрільців на Маківці було відбудовано: встановили 50 хрестів на окремих могилах та один пам’ятник на честь тих січовиків, котрих ідентифікувати не вдалося.
