Саме цей бомбардувальник є носієм ракет типу Х-22, якими країна 404 постійно обстрілює Україну. Традиційно, АрміяInform дізналася, як на болотах…
Кіровоградська операція (5–16 січня 1944 р.) – наступальна операція військ 2-го Українського фронту, яка була проведена з метою оточення та розгрому кіровоградського угруповання німецько-фашистських військ і виходу на р. Південний Буг; складова частина стратегічного наступу радянських військ на Правобережній Україні.
Війська 2-го Українського фронту (командувач – генерал армії І. С. Конєв), форсувавши р. Дніпро, розвинули наступ на Черкаському, Кіровоградському й Криворізькому напрямках та до середини грудня 1943 р. відкинули німецьку
8-му армію групи армій «Південь» на 30–100 км і захопили плацдарм на південний захід від Кременчука.
Після визволення Черкас, у середині грудня 1943 р., підійшли до Кіровограда (нині – м. Кропивницький), однак оволодіти містом з ходу їм не вдалося. Враховуючи швидкий наступ військ 1-го Українського фронту на Житомирсько-Бердичівському напрямку, Ставка ВГК 29 грудня 1943 р. наказала 2-му Українському фронтові основними силами його лівого крила не пізніше 5 січня 1944 р. відновити наступ, при цьому завдати головного удару в напрямку Кіровоград – Новоукраїнка – Первомайськ, допоміжний удар планувалося завдати на Шполу, Христинівку.
Задум операції, схваленої Ставкою ВГК, полягав у тому, щоб силами трьох загальновійськових армій – 5-ї, 7-ї гвардійських та 53-ї – у взаємодії з 5-ю гвардійською танковою армією, 5-м гвардійським і 7-м механізованими корпусами охопити Кіровоград з північного і південного заходу, оточити вороже угруповання і, відрізавши шляхи відступу на захід, знищити його. Ставка виділила 2-му Українському фронтові матеріальні засоби, озброєння, боєприпаси, зокрема 300 танків і 100 самохідно-артилерійських установок, передала 5-й гвардійський кавалерійський корпус.
На початок операції перевага 2-го Українського фронту над противником була незначною: загальну перевагу в силах і засобах забезпечили перегрупування та зосередження сил на напрямках головних ударів, де радянські війська переважали противника в піхоті в 3–5 разів, у гарматах і мінометах у 3,5–8 разів. Сухопутні війська підтримувала авіація 5-ї повітряної армії (командувач – генерал-лейтенант авіації С. К. Горюнов). Але німецькі війська переважали війська фронту за кількістю танків і САУ. За даними розвідки, 2-му Українському фронтові протистояли німецькі 8-ма (командувач – генерал від інфантерії О. Велер (нім. – Otto Wöhler)) і частина сил 6-ї армій (командувач – генерал-полковник К. А. Голлідт (нім. Karl-Adolf Hollidt)) у складі 22 дивізій, серед яких були п’ять танкових і дві моторизовані. Перед центральними арміями фронту у смузі Ясинове – Новгородка діяли: 2-га авіапольова, 320-та, 286-та, 376-та піхотні, кавалерійська СС, 10-та моторизована, 3-тя, 11-та, 13-та й 14-та танкові дивізії.
Основні сили нацистських окупантів розташувалися в першому ешелоні. В резерві ворог мав дві танкові, одну моторизовану і три піхотні дивізії. З повітря їх прикривали частини 4-го повітряного флоту. На удари з повітря по залізничних комунікаціях, мостах, водних переправах гітлерівське командування покладало великі надії. Відтак, особливе значення мала протиповітряна оборона залізничних та інших транспортних комунікацій Українських фронтів, проти яких противник зосередив до 56% своїх бойових літаків (1200–1450). Оборона противника переважно базувалася на системі опорних пунктів з широким використанням траншей. Основу укріплень Кіровограда як опорного пункту становили пристосовані під оборону великі кам’яні будинки, з’єднані між собою ходами сполучень. Було створено систему перехресного і флангового вогню. Підступи до міста і найважливіші об’єкти в ньому (мости, великі будинки, аеродром) нацисти замінували. Операція розпочалася 50-хвилинною артилерійською й авіаційною підготовкою, яка значною мірою подавила систему вогню противника на передньому краї, зруйнувала найближчі опорні пункти.
У перший день операції (5 січня) найбільшого успіху досягли 53-тя (командувач – генерал-лейтенант І. В. Галанін) і 5-та гвардійська (командувач – генерал-лейтенант О. С. Жадов) армії, що наступали у взаємодії з 5-м гвардійським (командир – генерал-майор Б. М. Скворцов) і 7-м механізованими (командувач – генерал-майор Ф. Г. Катков) корпусами на північ від Кіровограда. До кінця дня радянські війська просунулися на окремих ділянках до 24 км. Для розвитку успіху командувач фронтом переправив на цей напрямок 8-й механізований корпус (командир – генерал-майор А. М. Хасін, народився в селищі Ново-Слов’янськ (нині – м. Слов’янськ Донецької обл.) 5-ї гвардійської танкової армії (командувач – генерал-полковник П. О. Ротмістров) з метою обійти Кіровоград з північного заходу. 6 січня війська ударного угруповання 2-го Українського фронту продовжили наступ. Але гітлерівці, вирішивши, що головний удар завдаватиметься на північ від Кіровограда, перегрупували свої сили і вчинили серйозний опір, особливо в смузі 53-ї і 5-ї гвардійської армій. Війська 5-ї й 7-ї (командувач – генерал-полковник М. С. Шумилов) гвардійських армій, відбиваючи контратаки й долаючи опір, наполегливо просувалися вперед.
6 січня війська фронту, відбиваючи контратаки піхоти й танків, продовжували просуватися вперед, зайняли низку великих населених пунктів і наприкінці дня розпочали бій за повне визволення Кіровограда. Наприкінці другого дня операції вони, з’єднавшись своїми флангами, розширили прорив вздовж фронту на 70 кілометрів і вглиб до 30 км. Для завершення прориву оборони Кіровограда у смузі 7-ї гвардійської армії у бій були введені два корпуси 5-ї гвардійської танкової армії. 29-й танковий корпус (командир – генерал-майор І. Ф. Кириченко, народився у місті Черкаси) в ніч на 7 січня вийшов до південно-східної частини Кіровограда, а 18-й танковий корпус (командир – генерал-майор В. І. Полозков) оволодів Федорівкою і, прикривши свій південний фланг головними силами, висунувся на Новопавлівку, а потім обійшов Кіровоград з південного заходу.
На ранок 7 січня рухомі з’єднання фронту обійшли Кіровоград з північного заходу і півдня, позбавивши німецькі війська основних шляхів відходу. На напрямку допоміжного удару війська 52-ї (командувач – генерал-лейтенант К. А. Коротєєв, народився в селищі Щигліївка Богодухівського повіту Харківської губернії (нині – в межах м. Богодухів Харківської обл.)) та 4-ї гвардійської (командувач – генерал-лейтенант І. В. Галанін) армій лише до 7 січня здолали спротив противника і до 10 січня просунулися до 40 км у напрямку Шполи. 8 січня 1944 р. у взаємодії військ 5-ї гвардійської (33-й гвардійський стрілецький (командир – генерал-лейтенант М. І. Козлов) та 7-й механізований корпуси), 7-ї гвардійської (33-й стрілецький корпус (командир – генерал-майор О. І. Семенов)) та 5-ї гвардійської танкової (29-й та 18-й танкові корпуси) армій за підтримки 5-ї повітряної армії (з’єднання 1-го штурмового (командир – генерал-лейтенант авіації В. Г. Рязанов), 7-го (командир – генерал-майор авіації О. В. Утін) та 4-го (командир – генерал-майор авіації І. Д. Підгорний) винищувальних і 1-го бомбардувального (командир – генерал-майор авіації І. С. Полбін) авіаційних корпусів було визволено обласний центр Кіровоград. Тим часом нацистське командування вирішує вивести свої війська з оточення під Кіровоградом. Це гітлерівцям вдалося.
У подальші дні війська фронту просунулися на захід ще на 1520 км. Командування Вермахту, прагнучі не допустити глибокого охоплення з півдня свого угруповання, що утримувало Канівський виступ на Дніпрі, передислокувало проти армій правого крила 2-го Українського фронту три танкові дивізії і моторизовану дивізію «Велика Німеччина» та досягло переваги у танках. Потужними контратаками на рубежі Сміла – Канів противник до 16 січня зупинив просування військ 2-го Українського фронту. Ставка ВГК, зважаючи на те, що поставленої мети в Кіровоградській наступальній операції досягнуто, а війська, ведучи запеклі бої понад два місяці з початку наступу від Дніпра, вкрай виснажилися, віддала 2-му Українському фронтові наказ про перехід до оборони.
У результаті Кіровоградської операції радянські війська, розгромивши угруповання противника, просунулися на захід на 40–50 км. Втративши Кіровоград, який був важливим вузлом оборони і транспортним вузлом, німецькі війська втратили стійкість усієї оборони 8-ї армії, а її постачання ускладнювалося. Значно глибше охопивши з півдня німецьке угруповання на Канівському виступі, радянські війська забезпечили собі сприятливі умови для його оточення надалі.
