Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
– Я Вас прошу, зачекайте хвильку – термінові документи, – і керівник потужної клініки лабораторної діагностики ВМКЦ Західного регіону полковник медичної служби Ольга Думченко переводить погляд спочатку на накладні, які стосуються ПЛР-тестів на COVID-19, а далі – на монітор комп’ютера.
Так, нелегко бути жінкою-полковником, військовим лікарем, фахівцем із діагностики, та ще й у розпал пандемії. Під час розмови медиків, що рясніла специфічною термінологією і статистикою щодо виконання тестів, я розглядаю чорно-білу світлину, яку мені Ольга Ігорівна показала за хвилину до того, як її знову захопила робота. На пожовклій від часу фотографії усміхнене дівча з величезним бантом (предметом заздрощів тодішніх сусідок) і з бешкетними, але вольовими очима. Цей знімок подорожує з нею, куди б не закинула військова доля полковника медичної служби Ольгу Думченко.
АрміяInform уже повідомляла, що ПЛР-лабораторія ВМКЦ Західного регіону, яка є одним із підрозділів клініки Ольги Ігорівни, робить тести на коронавірус не лише для військовослужбовців, але й для цивільного населення. Роботи чимало. Все потрібно виконувати оперативно, не порушуючи графіків, бо за кожним тестом – не лише життя людини, але й робота лікарських колективів та установ. Проте, незважаючи на такий шалений темп, усе в клініці працює, як точний годинник. Бо, як кажуть самі військові діагности, «не лише на коронавірус хворіють люди». Клініка щодня робить близько кількох сотень інших тестів і досліджень, що стають дороговказом у лікуванні захисників України.
До речі, Ольга Думченко, свого часу стала однією з перших дівчат, яка отримала лейтенантські погони. Через роки нелегкої служби, ця жінка стала однією з перших, якій присвоїли у Збройних Силах України звання «полковник». Чи легко було дівчині пробиватись у військові офіцерські лави, просуватись кар’єрними щаблями? Питання риторичне. Та для неї не характерно складати зброю перед труднощами.
Щоб стати лікарем, довелося подолати перепони через відсутність фахової практики й належного досвіду роботи. Саме тому Ольга Ігорівна пішла працювати звичайною санітаркою у вінницьку лікарню. Але робота не повинна перешкоджати вступу, тому вдень вона працювала, а ввечері вчилась, аби успішно скласти іспити. І за рік стала студенткою Вінницького медичного інституту імені М. І. Пирогова. Після четвертого курсу написала заяву на вступ до військової кафедри і з притаманною їй наполегливістю здобула можливість студіювати військову медицину. Відтак вона стала першою жінкою, якій було дозволено отримати офіцерське звання після закінчення вишу. Ніяких потурань у навчанні вона не мала: такі ж юхтові чоботи й онучі, як у всіх, заняття не лише з медицини, але й із бойової і тактичної підготовки.
Свою службу Ольга Ігорівна мріяла розпочати з Далекого Сходу, там, де завжди холодно і непросто. Та Радянський Союз припинив існування, і вона вирішила повернутись в Україну. Перше місце служби було неподалік населеного пункту Ічня Чернігівської області. Далеко в лісі була розгорнута артилерійська база. Саме туди і потрапила молода лейтенант Ольга Думченко, яка мала очолити медичну службу. Коли командир побачив у своєму кабінеті дівчину з лейтенантськими погонами, то мало не скрикнув:
– Що ж я буду робити з тобою? –зміг лише вимовити він.
– Служити, – відповіла Ольга.
І вже за кілька місяців командирові стало зрозуміло, що йому таки пощастило з новим медиком. Адже Ольга Ігорівна, незважаючи на всі труднощі, яких під час свого становлення зазнавали Збройні Сили, змогла навести лад і в медичному забезпеченні, і в контролі за харчуванням та дотриманні умов праці людей. Звичайно, часто доводилось проявляти характер і долати невиправдану зверхність з боку скептиків, але з часом таких ставало все менше. Цей гарт в Ольги Ігорівни залишився на все її військове життя.
Розповісти про кар’єру нашої героїні в одній публікації, на жаль, просто неможливо. Яскравих і повчальних історій із життя жінки-воїна і військового лікаря вистачило б на цілий епос: вона ніколи не була осторонь, ніколи не пасла задніх, їй довелося долати стереотипи у чоловічому колективі й демонструвати силу характеру й фаховість медика. Адже першопрохідцем бути завжди важко, це завжди сфера поза зоною власного комфорту.
Сьогодні полковник Ольга Думченко – керівник із бездоганним у військових лікарських колах реноме, водночас вона турботлива мати, берегиня домашнього затишку і невтомна прихильниця захисту живої природи. Зокрема, у великій родині Думченків живе чотири собаки і три коти, які є розрадою для Ольги Ігорівни після складних робочих днів.
До речі, саме сьогодні, 2 травня, полковник медичної служби Ольга Думченко святкує свій день народження. Тож АрміяInform приєднується до всіх теплих привітань, що лунатимуть на адресу нашої героїні. Миру, добра і злагоди Вам, Ольго Ігорівно!
