ТЕМИ
#СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Нехай і на ялику – але до своїх!

2 Квітня 2020
Нехай і на ялику – але до своїх!

Фельдшер-рятувальник морського буксира «Корець» мічман Євген Туменко – корінний кримчанин. До того ж – україномовний абориген Кримського півострова, за що ще з дитинства у селищі Новоозерне, де він зростав, а згодом – і служив, його всі називали не інакше, як «хохол». Про те, як «хохол» став «Доком», а згодом, воюючи на Сході України, мав позивний «Символ», а також – про те, як, вірний Присязі, виходив з анексованого Криму та продовжує захищати Україну – ця розповідь…

Морський вояж на кораблях імені чотирьох міст

Женя Туменко – не «завезений»: він у Криму народився. Та попри велику кількість російськомовних навколо, був і залишається українцем не лише за національністю, а й за мовою спілкування. У Новоозерному україномовних мешканців не так уже й багато, тож не дивно, що «хохлом» його називали ще змалку.

Євгенова мама, Ольга Іванівна Туменко, 35 років пропрацювала старшою операційною медичною сестрою у військовому госпіталі. Навколо мешкало чимало військових – здебільшого моряки. Тож не дивно, що з раннього дитинства хлопець мріяв стати військовим лікарем на кораблі. Він з юних років ішов до своєї мети й досягнув її!

Після закінчення медичного коледжу у Миколаєві, призваний до армії, як і мріяв та просив військкома, потрапив на флот. Строкова служба матроса Туменка минула на середньому десантному кораблі «Кіровоград», який нині носить ім’я загиблого на Приазов’ї капітана І рангу Юрія Олефіренка – до речі, кіровоградця. На кораблі юнак був дублером фельдшера.

Після року строкової Євген уклав контракт і став професійним військовим, залишившись служити фельдшером на СДК «Кіровоград». У складі екіпажу цього корабля ходив у грузинські порти «Поті» та «Батумі», в ще дружній Новоросійськ. Під час конфлікту з росіянами на Тузлі ходили до Феодосії, були готові захистити суверенітет України. Тоді не знадобилося – агресивний монстр з-за «порєбріка» ще не відчував у собі сил, достатніх для того, аби розпочати війну проти нашої країни.

У 2005 році Євгена перевели з «Кіровограда» на корвет «Ізмаїл». Він увійшов до складу останнього екіпажу корвета – за рік корабель списали і порізали на брухт… Там мічман Туменко був начальником медслужби.

Наступне місце служби військового медика – морський тральщик «Чернігів». На ньому мічман ходив Чорним морем, брав участь у «Сі Бриз» та інших морських навчаннях.

2007-го Євген потрапив на корвет «Тернопіль», на якому три з половиною місяці ходив у бойовий похід Мраморним і Середземним морем, патрулюючи їх в акваторіях, де час від часу з’являються пірати. Після цього мічман повернувся на МТЩ «Чернігів».

– Ходили Чорним морем, по Дунаю, – згадує Євген. – На «Чернігові» я служив аж до самої анексії Криму…

«Командування кораблем передаю мічману Туменку!»

«Черніговом» командував друг дитинства Євгена Туменка, на той час капітан 3 рангу Борис Палій. Кажуть, у окупантів він дослужився до «кап-два» та посади чи то начальника штабу, чи командира дивізіону…

Звісно, у рамках військової субординації, але на судні у старих друзів були товариські стосунки. Аж доки на березі не з’явилися «зелені чоловічки»…

Коли із іншими кораблями бригади «Чернігів» був на озері Донузлав, командир отримав наказ новопризначеного командувача ВМС контр-адмірала Дениса Березовського: знятися зі швартових і розосередитися.

– Мені вже тоді були незрозумілі ці маневри, – емоційно розповідає Євген про події шестирічної давності. – Адже, варто лишень закрити бонову браму у відкрите море – і все, ніхто з Донузлава не вийде, всі замкнуті в озері-затоці!

Із цими думками мічман підійшов до командира:

– Борисе Леонідовичу, давайте вийдімо у відкрите море, і за нами решта піде! – запропонував Палію Туменко.

– У мене є комбриг, який мені віддає накази! – різко відповів капітан. – Чи, може, ти командуватимеш?! Увага на ходовому містку! Командування кораблем передаю мічману Туменку!

Словом, без емоцій поспілкуватися не вийшло… Пізніше, отримавши наказ командування, що зрадило Україну і перейшло на бік окупанта, слідувати в пункт базування, довго не думав і командир МТЩ «Чернігів». Обравши іудин шлях, Палій вирішив йти до причальної стінки, спускати Державний Прапор України і піднімати російський андріївський. Екіпажу наказав поголитися й перевдягнутися у парадну форму – білі сорочки і кашкети.

– Усе на кораблі було, – сумно зітхає мічман, – і пальне, і провізія, і боєзапас. Корабель ще певний час міг нести службу в автономних умовах, але командир здався…

Не бажаючи зраджувати Присязі, мічман Туменко востаннє підійшов до колишнього приятеля і попросив ялик, аби переплисти на інший корабель. У цьому Палій відмовити Євгенові не зміг, і виділив йому Ял-6.

Так перед самою здачею корабля мічман Туменко сів на весла. До нього в ялик перестрибнули ще двоє – головний корабельний старшина Олесь Микитюк і матрос Сергій Околєлов. Нині Микитюк – вже мічман, продовжує службу в українських ВМС, а Околєлов згодом все ж приєднався до зрадників…

На «Ольшанському»

На ялику троє моряків переплили до великого десантного корабля «Костянтин Ольшанський», яким командував капітан 2 рангу Дмитро Коваленко. Зійшли на борт, а замість них на «чернігівський» ялик завантажилися зрадники з пожитками.

– Нас, відмінусовуючи Околєлова, перейшло на «Ольшанський» двоє, а замість нас на «Чернігів» переїхало чоловік 15! З «Чернігова» ялик зробив один рейс, а у зворотному напрямку йому довелося чимало туди-назад ходити, доки всіх зрадників з їхніми манатками перевіз…

Після втечі компанії Іуд «Костянтин Ольшанський» кілька днів стояв на рейді, маневрував у затоці, обороняючи корабель від російських піратів у військових одностроях.

Якось увечері, коли вже стемніло, на гумовому човні Євген із кількома товаришами приплив на берег. Там на хлопців уже чекали Михайло Петрович та Ольга Іванівна – його батьки. Вони привезли хлопцям їжі, води, сигарет. Поспілкувалися і повернулися на корабель. І тут телефонує мама:

– Поки їздили – у дідуся інсульт…

Старенький протягнув ще кілька днів. Дочекався онука, і пішов у Вічність… Тепер його могила – це все, що пов’язує родину Туменків із анексованим півостровом…

Коли стало остаточно зрозуміло, що командування зрадило, припаси дійшли кінця, а «зелені чоловічки» не відмовляться від захоплення корабля, аби уникнути людських жертв, командир «Ольшанського» дав команду екіпажу залишити борт.

– Корабель залишили всі контрактники, – продовжує Євген розповідати епопею протистояння. – На судні зосталися тільки офіцери і матроси, які несли службу біля робочих механізмів.

Ялик із матросами зробив останній рейс, перевізши усіх на берег, а до корабля вже підходив російський буксир із абордажною командою. Вибухи шумових гранат, стрілянина – так окупанти захоплювали бунтівний десантний корабель.

– Щодо «Ольшанського», там командир не зрадив Військовій присязі та вийшов на материк, – говорить Євген. – Старпом залишився, але – невірним… У Криму зостався… А взагалі багато хлопців вийшло. З мого ж екіпажу, з «Чернігова», вийшла приблизно половина особового складу.

Вихід на материк

Усі, хто хотіли і  далі служити у ЗС України, а відтак – виходити на материкову частину, лишалися на зв’язку між собою. Збиралися невеликими групами, аби скоординуватися – хто і як вивозитиме сім’ї та речі.

На той час дружина Євгена Любов була при надії. На восьмому місяці стан для подорожей – ще той. До того ж вона, як і Женя, – місцева, тож не обійшлося без вагань. Найбільше її лякали невідомість і необхідність залишити, можливо назавжди, рідну домівку. Тоді Євген сказав їй так:

– Зніму в Миколаєві житло, приїдеш, подивишся і вирішиш: залишатися чи ні.

У Миколаєві кримчан зустріли добре, згадує мічман. Коли у квітні батьки привезли Любу і їй прийшов час народжувати, в пологовому не взяли ні копійки. У травні вона народила донечку Вікторію. Тож невдовзі малечі виповниться 6 рочків, скоро вже до школи!

– Усіх нас тоді приймав голова обладміністрації Микола Романчук, допомагав із розміщенням, – згадує Євген. – Та й взагалі зустріли привітно.

Екіпаж «Костянтина Ольшанського» частково жив у профілакторії «Інгул», інші винаймали житло.

А на Великдень Євгенові випало ще раз побувати на малій батьківщині, в Криму. У складі зведеного екіпажу відрядили до анексованого півострова, аби перегнати СДК «Кіровоград», який повертали окупанти.

– Бачився з колишніми друзями, – невесело посміхається мічман. – Морпіхи. Тільки – вже російські, з триколорами на нашивках. Я тоді, йдучи до них, взяв пива – спеціально «Львівського», аби їх подратувати! То вони запитували, а чи правда, що ми немовлят їмо… Геть зовсім дах знесло!

І таких там – на жаль, більшість… Коли батьки поїхали у гості до сина в Очаків, поки їх не було, на дверях помешкання намалювали свастику, а по селищу розклеїли листівки, на яких Михайло Петрович – у німецькому однострої!

– Моя сестра Аліна стала волонтером, – пояснює Євген. – А її чоловік до війни захоплювався історичними реконструкціями, і якось вони з батьком жартома сфотографувалися у німецьких шоломах, а сестра виклала фото в «Однокласниках». То один бовдур взяв це фото, наклав німецький марш і виклав відео у групі «Новоозерне» в тих самих «Однокласниках» – мовляв, ось які люди живуть серед нас. А потім роздрукував фото з текстом і розклеїв на стовпах…

Через цей недитячий булінг батьки Євгена стали перед вибором: а чи варто залишатися у Криму? З часом вони підготували квартиру до продажу, часто їздили в Одесу, а згодом придбали там квартиру і переїхали.

«Док» морського буксира «Корець» і «Символ»

Отримавши призначення на посаду фельдшера-рятувальника морського буксира «Корець», у жовтні 2014 року мічман Туменко переїхав сам і перевіз сім’ю до Очакова.

Як і більшість колег, його вже давно називали не інакше, як «Док», або – «Док Женя». Служив на «Корці». Брав участь у різних навчаннях, а у вересні 2018 року навіть ходив під Керченським мостом, зведеним та з помпою відкритим окупантами. Тоді МБ «Корець» здійснив перехід з Одеси до Маріуполя, буксируючи пошуково-рятувальне судно «Донбас». Їхня, перша група, пройшла під мостом без проблем і лишилася в Маріуполі, а от другу, як відомо, агресор розстріляв, і хлопці надовго потрапили у полон.

З перших днів АТО мічман Туменко активно бомбардував командування рапортами з проханням відправити його на передову.

– Знав, що можу рятувати життя людям, і тому не міг всидіти на місці, – говорить Євген. – В Очакові я тоді почувався безпорадним.

Довго його зусилля були марними, аж доки у жовтні 2015-го черговий рапорт не було підписано. Мічмана відрядили у 36-ту окрему бригаду морської піхоти.

– Офіційно – санінструктором 3-ї роти морської піхоти, реально – командиром комендантського взводу, – зізнається Євген.

Гнутове, Широкине, обстріли та бої. На передовій Євген Туменко, позивний «Символ» (дістався у спадок), перебував чотири місяці. І за цей час у його підрозділі втрат не було, а це – неабияке везіння.

– Ми то штаб охороняли, то несли службу на позиціях, брали участь у бойових діях, – продовжує «Символ». – Крім командування взводом, звісно, виконував обов’язки медика. Поранених, на щастя, у нас не було. Траплялися бойові травми, переломи, вивихи, розтягнення, розсічення. Мав укомплектований медичний наплічник і допомагав усім, хто того потребував.

Якось, уже після обміну полоненими, Євген зустрів побратима Сергія Чулібу, механіка буксира «Яни Капу», який був у полоні.

– Михаличу, тобі в Крим тепер не можна! – сказав колишній підлеглий по підрозділу морської піхоти і розповів, що у полоні в нього знайшли посвідку учасника бойових дій, забрали смартфон і допитували, тож довелося сказати, хто на фотографіях у телефоні, і хто був його командиром в АТО.

– Ну, Сірожа, ти Америку не відкрив! – розсміявся у відповідь Євген. – Я й так знаю, що мені у Крим дорога закрита! Аж доки не звільнимо його!

Наприкінці літа 2019 року мічмана Туменка переведено з Очакова до Бердянська. Тоді переїхало три сім’ї військових моряків, допомагаючи одне одному під час переїзду. Відтоді Євген служить на Азовському морі. Як і зазвичай, ходить на «Корці», бере участь у навчаннях і щиро любить свою роботу. Ну і, чекає, коли Україна набереться сил і він поміж інших визволятиме рідний Крим!

 

12

Кореспондент АрміяInform
Стежте за нами в Instagram
Life story