І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Цей чоловік до війни був доволі успішним бізнесменом. На початку бойових дій на Донбасі — активним волонтером. Нині він служить у війську снайпером. Коли Сергій прибув на Донбас, перше чим він відзначився, — намалював собі на бронежилеті великий і яскравий смайл. Відтоді цей сонячний малюнок став його позивним. Чоловікові він личить, адже, попри все те, що йому довелося пережити на війні, усмішка ніколи не покидає його обличчя.
Сьогодні «Смайл» і його підрозділ стоять на захисті Батьківщини. Минуло понад шість років, а він і до нині дякує своєму однокласнику Олександрові за те, що той запропонував йому разом робити добру справу для українських захисників.
Всі прибутки з бізнесу Сергій Варакін спрямовував на допомогу нашим воїнам, а згодом продав фірму і спрямував всі зароблені гроші на потреби війська. Дружина не зрозуміла такого вчинку. Не підтримали такого рішення й давні друзі. Частенько запитували: «А що ти з цього маєш?» Життя відсіяло багатьох…
— У 2014-му військовим було дуже складно. У перший же рік бойових дій на Сході не вистачало елементарного: засобів захисту, взуття, ліхтариків, навіть батарейок. Списки потреб замикали глобальні на той час речі — автомобілі та бойова амуніція, — розповідає Сергій. — До району АТО ганяли по два-три рази на тиждень. Не спали, долали близько трьох тисяч кілометрів, адже знали, що навіть один шолом, який ми везли в багажнику, може врятувати чиєсь життя.
Часто волонтери і медики були мішенню номер один для окупантів.
— Одного разу заїхали ми у Волноваху, щоб купити хліба. Тільки-но зайшли до магазину, а продавчиня нам з порогу: «Украинской армии я не продам!» Не встигли ми від’їхати від того місця, як нас наздогнали «жигулі». Звідти висунулися два автомати й почали по нас стріляти. Весь наш автобус прошили, але, дяка Богові, усі залишилися живими, — пригадує «Смайл».
Багато разів Сергію доводилося вивозити загиблих хлопців з передової додому. Були тіла, а часом лише рештки тіл воїнів. Вони обережно складали їх в невеличкі коробки. Ці страшні картини нині час від часу він бачить у снах.
— Війна тривала, наші хлопці гинули, і я вирішив поповнити лави захисників на передовій, — каже «Смайл». — Спочатку майже півтора року я воював у складі невеличкого добровольчого підрозділу. Вже згодом мене запросили в одну з бригад ЗС України, де я давно став своїм, адже часто приїздив, допомагав, чим тільки міг. Комбриг запропонував мені очолити взвод снайперів. Так, з червня 2016-го я поповнив лави Збройних Сил України.
Снайперську гвинтівку Сергій опанував ще будучи волонтером. Підрозділ формував сам, зібравши найкращих. До його команди увійшли військовослужбовці з інших підрозділів та бригад, яких він добре знав, колеги з волонтерської організації та просто хлопці, з якими згуртувала війна. Переважно всі вони мали солідний бойовий досвід та залізну витримку.
Сьогодні бійці «Смайла» запевняють, що особливість їхнього підрозділу в тому, що вони відчувають себе великою родиною, у якій всі можуть постояти один за одного, як за рідного брата. Сергія вони вважають справжнім командиром, адже завжди він прагне до того, щоб у його бійців було все найкраще. Результат у снайперській справі залежить напряму від досвіду та оснащення, тому менше ніж за рік існування підрозділу в них з’явилися декілька сучасних великокаліберних гвинтівок.
