Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Наш літературний інтернет-марафон присвячений Дню Піхоти продовжується. Новий тиждень – новий автор: людина цікава, часом жорстка, з багатогранним характером, із правдивим і категоричним поглядом на життя. Така і його книга, що має назву «Пригоди Фантома». Її автор – колишній футбольний хуліган, фан київського «Динамо», інженер харчової промисловості, археолог-пошуковець, а з березня 2014 року – мобілізований солдат українського війська.
Ірпінець Володимир Коротя – колишній стрілець-розвідник окремої гірсько-штурмової бригади ОК «Захід» Сухопутних військ ЗС України. У бойових діях брав участь до травня 2016-го. Після повернення до мирного життя, як і багато інших ветеранів російсько-української війни, зіштовхнувся з проблемою соціалізації. І письменництво стало тим містком, який допоміг знову відшукати себе, опанувати емоції.
«Пригоди Фантома» – це його перша книга. Окремі епізоди, думки, фрагментарні нотатки створюють цілісну картину війни. Письменництво, каже автор, стало для нього ліками від посттравматичного синдрому (ПТСР).
– Робота над книгою йшла складно. Писав усе, що приходило на пам’ять, викладав свої спогади, роздуми. Кидав написання разів з десять. І знову повертався до нотаток, – розповідає він. – Це твір про життя після війни, про соціалізацію, про посттравматичний стресовий розлад, його подолання. Це мої ліки від ПТСР. Мені це допомогло – до психіатра й психолога не треба ходити. А це вже перемога. Ця книга потрібна, перш за все, моїм побратимам-ветеранам, щоб соціалізуватись, знайти себе. І звичайно – цивільним: щоб вони змогли зрозуміти, що в голові у ветерана. Для нас не працює «Може бути». Для нас працює або «так», або «ні». Якщо треба, то – зібрались. І якщо зібрались, то – разом… Я про це пишу. Книга, як кажуть мої друзі, – «жорстоко філософська».
У книжці є близько трьох десятків розповідей про побратимів Володимира. Деякі з Донбасу, Криму. Вони говорять про свою протидію сепаратистам, коли починалось захоплення України, про участь у війні. Читаючи деякі з цих розповідей, відчуваєш увесь її жах. Цивільним людям потрібно читати ці тексти. Важко уявити, що можна після прочитаного подивитися на ветерана зверхньо.
Зі сторінок книги Володимир звертається до цивільної молоді, яка вічно невдоволена: «Давай з тобою обміняємось долею. Ти будеш фантомом, а я буду всіх звинувачувати. Поїду до Польщі. Скрізь шукатиму зраду. Так складно бачити зміни, хоча ми їх створюємо самі».
Нині Володимир Коротя працює над продовженням книги. Крім того, в його планах навчати шкільну молодь правил самовиживання. А ще виховувати в них почуття патріотизму, вміння перемогти себе, виробляти міць характеру, повагу до старших.
На запитання, чи повернеться ветеран-літератор Володимир Коротя у військові лави, якщо це буде потрібно, відповідає: «Маємо біля своїх кордонів Росію, тому тепер наше життя — боротьба. 90 відсотків добровольців, яких я знаю, в разі потреби знову стануть на захист Батьківщини. До 2014 року ми жили в землянках. Нині збудували хатинку і назвали її «Державність». І ми триматимемо ту хатинку на своїх плечах»!
Фото автора.
