Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Нескінченні проблеми з харчуванням і речовим забезпеченням військ та постійне недофінансування призвели до майже повного припинення бойової підготовки із залученням великих підрозділів. Та й поодинока «вогнева» часто відбувалась із використанням дерев’яних (!) автоматів. І все це на тлі постійних скорочень, що маскувались під реформу Збройних Сил. Тож така оптимізація, немов іржа, підточувала нашу боєздатність.
Та, незважаючи ні на що, Збройні Сили України намагались виживати і в таких складних умовах. Саме у 2000 році ми скерували за кордон свій найбільший миротворчий контингент, рятували потужні військові бази, переводячи частини з районних містечок до обласних центрів. Так, до речі, у Львові з’явилися десантники, які прийняли і зберегли базу 7-го механізованого полку. Ми намагались розвивати і військову справу, і військову культуру. Випускали у світ лейтенантів та готували строковиків. Ми – Збройні Сили України – жили і готувались виконати свій обов’язок. Та до цього було ще 14 років.
Отже, таким був рік 2000. Детальніше дивіться у відео.
