Регулярні відверті особисті розмови з військовими допомагають підтримувати їх, з’ясовувати та вирішувати їхні проблеми та запобігати випадкам самовільного залишення частини. Саме тому в 40-й…
Як воно було тоді, там, у Криму, коли його захоплювали «зелені чоловічки»?.. На це запитання троє офіцерів-співавторів документальної книги спогадів «А мама зрозуміє…» відповідали, напевно, не один десяток разів. Розповідали змістовно, із болем переживаючи раз у раз усе побачене. І ті, хто запитував — отримували холодний душ із фактів. Адже одне — дивитися суперечливі та іноді контраверсійні за змістом і подачею фактів новинні репортажі шестирічної давнини. Зовсім інше — спілкуватися із самовидцем та учасником тих подій.
Військовий журналіст полковник Леонід Матюхін проходив службу на території АР Крим, Юрій Головашенко — комбат гірсько-штурмового батальйону, Ігор Підопригора — офіцер ПВО.
Фактично книга — це збірка автобіографічних оповідань-нотаток, де кожен із співавторів день за днем описує важливі події, свідками яких вони були, і які локально відбувалися не лише навколо їхніх військових частин, а й загалом на півострові та в Україні. Якщо коротко описати зміст книги, то вона демонструє умовний фінал багаторічного «карнавалу» в Криму, коли всі учасники нарешті скидають маски, показуючи справжню сутність: багато друзів виявляються ворогами, вороги іноді виявляють більше розуміння, ніж рідні й близькі. Щоденникові нотатки тісно переплітаються з авторськими коментарями, думками й переживаннями від початку анексії і аж до моменту виходу українських військових на материк. Слід зазначити, що Леонід Матюхін та його співавтори Юрій Головашенко й Ігор Підопригора після виходу на велику землю продовжили боротьбу з агресором у складі ЗС України під час АТО.
— Мене часто запитують щодо назви книги. Чому саме «А мама зрозуміє…»? — розповідає Леонід Матюхін. — Насправді, народженню назви книги передує реальний випадок, що стався у Перевальному на базі 36-ї бригади. Коли «зелені чоловічки» вже стояли навколо паркану, особовий склад анкетували стосовно їхньої реакції щодо подальшого розвитку подій. Було, здається, лише три запитання: перше — звільняюсь із лав Збройних Сил, друге — залишаюсь вірним Військовій Присязі, третє — буду вірним народу Криму. І один із місцевих контрактників, не розмірковуючи, ставить галочку в графі «залишаюсь вірним Військовій Присязі». На що інші «аборигени», які вагалися, чи переходити на ворожий бік, йому натякали: ти, мовляв, звідси. Що батьки скажуть, якщо поїдеш?! Він їм тоді відповів одне: а мама зрозуміє!
Уривок спогадів свого побратима, офіцера Юрія Головашенка, читає співавтор книги.
Якщо вас зацікавила повна версія цього твору — книга вийшла в світ у видавництві «ДІПА». Крізь документальність оповідань пробиваються і гіркота, і образа, і біль, і ненависть до зрадників, і гордість за тих, хто залишився вірним присязі, і любов до Неньки, і готовність битися за неї до перемоги. Читайте. Дізнайтеся факти з перших рук.
