У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
110 років тому, 27 березня 1910-го, в селі Спас (нині Рожнятівського району Івано-Франківщини) народився Михайло Іванович Василишин – учасник Другої світової, Герой Радянського Союзу, Герой України.
Михайло Василишин у 1938–1939 роках служив у польській армії. В серпні 1944-го, після визволення Галичини від німців, мобілізований до Червоної Армії. Служив кулеметником 175-го гвардійського стрілецького Віленського полку 58-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї гвардійської армії 1-го Українського фронту.
23 січня 1945 року під час форсування Одеру поблизу населеного пункту Дьоберн (Добжень-Вельки) за п’ять кілометрів у північно-західному напрямку від польського міста Ополе Михайло Василишин одним із перших переправився на лівий берег з кулеметом, мокрий та замерзлий, закріпився на вдало обраній точці й шквальним вогнем відбив контратаку ворога. Це уможливило переправу інших груп бійців на протилежний берег річки і остаточне відбиття контратаки німців. Коли ж радянські бійці пішли в атаку, Василишин вирвався уперед i повів підрозділ на ворога, надихаючи інших. Нацистів вибили із села, завоювали плацдарм на лівому березі Одеру. Вогнем свого кулемета в цьому бою Михайло Іванович знищив чимало солдатів противника. За цей героїчний вчинок командир полку направив вищому командуванню нагородний лист.
19 березня 1945-го Михайло Василишин зазнав важкого поранення в бою і наступного дня помер. Похований на військовому кладовищі у польському місті Ключборк. 27 червня 1945 року йому посмертно присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Однак помилково, через біографічну плутанину, орден вручили його повному тезці – Михайлові Івановичу Василишину, який служив у тому ж полку і теж походив з Івано-Франківщини, але з села Чорний Потік Надвірнянського району.
Нагорода знайшла героя аж за 60 років
Понад дванадцять років тривали пошуки справедливості. У різних друкованих виданнях Івано-Франківщини публікувалися за часів незалежної України архівні документи, які проливали світло на бойовий шлях спаського Василишина. А 26 жовтня 2005-го в газеті «Україна молода» з’явилася резонансна публікація «Один подвиг й одна “Золота Зірка” – на двох Василишиних?», яка, по суті, стала головним поштовхом до визнання історичної справедливості. За дорученням Генпрокуратури розслідування провела Військова прокуратура. Зокрема, військовий прокурор підполковник юстиції Михайло Олейняш ретельно вивчив усі наведені у пресі факти і представлені зацікавленими особами копії оригіналів архівних документів, після чого офіційно звернувся в Комісію державних нагород з проханням внести пропозицію Президенту України про присвоєння Михайлові Івановичу Василишину звання Герой України (посмертно). І ось 3 травня 2006 року Віктор Ющенко підписав відповідний указ.
Високу нагороду вручили доньці Героя – Марії Михайлівні Федів. На жаль, 88-річна вдова Михайла Івановича Павлина Петрівна за станом здоров’я не могла приїхати на церемонію вручення відзнаки. Не дожили до цього пам’ятного дня і два сини Василишина.
– Ми аж ніяк не прагнули очорнити батькового однофамільця, який замість нього отримав нагороду, – каже Марія Федів. – Можливо, за свій подвиг на Одері він теж заслужив «Червону Зірку», але командування належно не оцінило його бойові заслуги. Не хочемо ніяких привілеїв чи пільг. Головне, що домоглися справедливості і дізналися, де покоїться прах дорогої нам людини. Сподіваємося побувати на татовій могилі й вклонитися його світлій пам’яті.
Справедливість відновлено лише 3 травня 2006 року, коли Президент України Указом No 335/2006 присвоїв уродженцю села Спас М.І. Василишину звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
