У ніч на 11 червня вони завдали нових ударів, внаслідок яких було пошкоджено мости на сухопутних в’їздах до півострова. Зокрема,…
Через продовження карантину до 24 квітня необхідно потурбуватись про проведення вільного часу з максимальною користю. АрміяІnform пропонує своїм читачам поглибити історичні знання, переглянувши топ-4 найкращих (за рекомендацією Українського інституту національної пам’яті) фільмів про те, як у бурхливі часи змін і воєн першої половини XX століття українці боролися за право на свою державу.
«Легіон. Хроніка Української Галицької Армії 1918-1919»
Документальний фільм Тараса Химича розповідає, як в історичний момент завершення Першої світової й падіння Австро-Угорської імперії українці розпочинають борню за створення своєї держави на західноукраїнських землях. Сценарій стрічки написав історик Олександр Пагіря. З постановкою військових сцен допомагав військово-історичний клуб «Повстанець» і ветеран АТО Володимир Правосудов. Це перший в Україні документальний фільм, знятий у форматі 4К.
«Українська революція»
В основі двосерійної документальної стрічки Івана Канівця — історія полку імені Костя Гордієнка, яка базується на спогадах генерала, а в 1919 році військового міністра Української Народної Республіки Всеволода Петріва. Його спогади цінні насамперед тим, що Петрів передає події такими, якими він їх побачив, без прикрас. Генерал зустрічався з багатьма лідерами Української революції, його спогади містять цікаві описи цих зустрічей та їхніх учасників. Героїв стрічки зіграли реконструктори з військово-історичних клубів «Повстанець» та «Чота пішої розвідки Третьої Залізної дивізії Армії УНР».
«Холодний Яр»
Документальна короткометражка Галини Химич розкриває історію Холодноярської республіки 1919-1922 років. Стрічка знята за мотивами відомого роману Юрія Горліс-Горського «Холодний Яр». Також у фільмі є документальні кадри. Авторів стрічки консультував історик Юрій Митрофаненко.
«Жива»
Ще один – цього разу художній – фільм Тараса Химича, знятий на основі реальних подій. Стрічка розповідає історію Анни Попович, яка допомагала воїнам УПА. Режисер почув її від самої пані Анни, коли їй було понад 90 років. Жінка навіть брала участь у роботі над фільмом, проте прем’єри не дочекалася. «Живу» знімали в місцях реальних подій із життя Анни Попович.
