Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Волонтерка Марина Соколова поділилися чотирма історіями боротьби за життя наших воїнів, щоб нагадати українцям, що карантин і проведення часу вдома − це не найстрашніше, що може трапитися.
Про пережитий досвід і важкий шлях відновлення захисників України вона написала на сторінці волонтерського фонду «Повернись живим» у Facebook.
«Карантин − це не страшно. І ось кілька історій про це з військового госпіталю в Києві. Це лише трохи прикладів вимушеного карантину тих, хто захищав нас із вами на передовій. Кожен госпітальний волонтер може розповісти вам їх сотні», − підкреслила вона.
Дмитро
Воїн зазнав поранення влітку 2014 року біля Савур-Могили. Він був звичайним солдатом 72-ї ОМБр імені Чорних Запорожців. Захисник пережив дві клінічні смерті, рік і два місяці провів один у палаті військового госпіталю в Німеччині. В цілому його лікування тривало майже два роки.
Ігор
Герой був поранений в серпні 2014 року. Його лікарі складали по частинах більше року. І це був лише перший етап лікування. Далі він приїжджав до госпіталю на планові огляди і процедури зі словами «Я на тиждень!», а лікувався по чотири-п’ять місяців: із операціями по два-три рази на тиждень, високою температурою та іншими складнощами тривалої реабілітації.
Нині Ігор продовжує службу в ЗСУ, але відпустку між ротаціями на сході часто проводить у госпіталі.
Вадим
Хлопець зазнав поранення біля Водяного 11 жовтня 2016 року і досі проходить лікування. Коли кількість операцій перевалила за 50, він перестав їх рахувати. Крім того, перші вісім місяців не вставав із лікарняного ліжка, а останні рік і дев’ять місяців воїн так само, як і Дмитро, проводить в одномісній палаті військового госпіталю в Німеччині.
Віктор
Військовий поранений в травні 2015 року, за тиждень до демобілізації. А в лютому 2020-го захисник України переніс вже 60-ту операцію. Нині хлопцеві 26 років, але останні п’ять років змушений присвятити перебуванню в госпіталях, оскільки живе без руки і з повністю роздробленою ногою. Попри це, сприймає все, що відбувається в житті, з гумором.
Жоден із цих воїнів не скаржиться і не жаліється. Вони знають − все це для їхнього блага: чужі люди поруч і стіни палат, неможливість пересуватися, дуже часто вимушені дієти, постійні операції й похвилинна боротьба за власне життя.
— А Ви втомилися від війни, і вам набриднув карантин? − звернулася до українців волонтерка Соколова.
