Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Три роки тому в зведенні пресцентру штабу АТО йшлося про те, що на Луганському напрямку з боку російсько-окупаційних військ зафіксовано 13 ворожих обстрілів, зокрема три — з важкого озброєння. Найгарячіше було поблизу Станиці Луганської і Троїцького. Далі наводилася кількість загиблих та постраждалих у результаті ворожих обстрілів, але без прізвищ і уточнень.
…Близько 20:30 того весняного вечора неподалік Троїцького противник обстріляв позиції 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь». Один із пострілів окупантів влучив у вхід нашого бліндажа. Каркас дверей дещо осів і унеможливив вихід на поверхню кільком піхотинцям. Саме ж дерево загорілося, і вогонь швидко поширився.
Тверезо оцінив ситуацію та зрозумів, як слід діяти солдат Микола Білоцерковець, який перебував поруч у окопі першої лінії. І першим кинувся на поміч. Інші хлопці були далеко від пожежі й «відповідали» ворогові.
Спочатку воїн спробував загасити пожежу. Але збагнувши, що самотужки не впоратися, став ламати двері. Полум’я вирувало довкола нього, і одяг армійця періодично загорявся. Тим часом у бліндажі задихалися Яна і Павло. Діставшись до них, він спершу допоміг вийти дівчині, яка ледве могла пересуватися. Потім повернувся за Павлом. Саме тоді набігли товариші, які допомогли усім постраждалим.
На жаль, Микола сильно обгорів, і основна робота військових медиків припала саме на нього. За кілька годин його вертольотом доправили до цивільної лікарні в Дніпрі. В опіковому відділенні кілька діб боролися за життя хлопця, робили все можливе. Проте о 6:30 26 березня 2017-го молодий харків’янин пішов із життя.
…Йому було лише 26 років. Друзі навіки запам’ятають Миколу життєрадісним і веселим. Дуже полюбляв ремонтувати й водити різні автомобілі. У війську встиг прослужити за контрактом трохи більше року. Та цього часу вистачило, щоб стати на захист держави й врятувати двох людей.
Нині фото героя висить у Харківському обласному військкоматі та включено до тематичної експозиції «Герої Харківщини у неоголошеній війні «Історія нескорених».
− Щодня десятки, іноді й сотні осіб заходять до нашої установи в справах, − каже військовий комісар Харківського ОВК полковник Юрій Калгушкін. — Більшість зупиняються біля стендів, дивляться на обличчя понад 220 наших земляків, які поклали життя на вівтар свободи українського народу. А їхні близькі та рідні є почесними нашими гостями.
Напередодні роковин смерті Миколи Білоцерковця його мати − Валентина Іванівна − завітала до військкомату, постояла біля портрета сина.
− У мене сліз вже й не залишилося, − каже Валентина Білоцерковець. − Ними полита вся могила мого славного сина. Назавжди молодим залишився Миколка. Із його смертю в мені щось обірвалося.
Двоє врятованих Миколою захисників України: Яна та Павло − продовжують служити і успішно виконують завдання на Донбасі. Побратими сина приїжджають до Валентини Іванівни, щоб подякувати їй за виховання героя. Потім вони разом тихо стоять біля могили в Харкові на 18-му міському цвинтарі, де його поховали з усіма військовими почестями.
− Дуже приємно, що пам’ять про сина не згасає. Адже треба постійно і скрізь розповідати українцям про цю неоголошену війну та страшні злочини російських окупантів. Колись вороги поплатяться за них, − вважає мати солдата.
