Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Всеукраїнські змагання з кросфіту «Ігри Героїв», що відбулися нещодавно у Харкові, вкотре продемонстрували силу духу українських ветеранів, які зазнали важкі поранення у війні з окупантом. Цього року в змаганнях взяла участь найбільша кількість учасників – 23 ветерани з 15 різних міст України. Один із них – 23-річний ветеран АТО із Вінниччини Роман Кашпур. Торік він дістав важку травму на фронті, внаслідок чого йому ампутували ногу. Та це не завадило воїну зайняти найвищу сходинку п’єдесталу цьогорічних змагань.
До війни Роман навчався в університеті. В жовтні 2014 року вступив до лав ДУК «Правого сектору». Активно займався волонтерством.
– В якийсь момент я зрозумів, що здатен на більше. Надихали історії про звитяги наших воїнів, героїчність «кіборгів» ДАПу. Вирішив, що досить відсиджуватись в тилу. Маю йти на війну, – згадує ветеран.
У лютому 2016 року через тиждень після святкування свого 19-річчя хлопець вже сидів у потягу, що прямував на Донеччину. Близько року воював у складі одного з підрозділів розвідки «Правого сектору». У боях під Мар’їнкою, Красногорівкою та Авдіївською «промкою» юнак проходив військовий вишкіл та здобував фах розвідника. Згодом прийняв рішення підписати контракт зі Збройними Силами.
У травні минулого року під час одного з бойових завдань хлопець підірвався на ворожій протипіхотній міні. Осколками посікло ліву ногу, на правій – відірвало стопу.
– Весь час після вибуху був у свідомості. Перше, що побачив – лише пальці, що висіли на залишках м’язів та шкіри. Відразу подумав, що ногу, мабуть, ампутують, бо рятувати вже немає чого, – розповідає Роман Кашпур.
Врятували бійця побратими, які відразу надали першу допомогу та витягнули його з поля бою.
Ампутацію ноги бійцю провели у Волновасі, а згодом вертольотом доправили до Харківського ВМКЦ, де провели реампутацію.
– Пам’ятаю, як лікар сказав, що потрібна реампутація. На що я, перебуваючи у на півсвідомості, відповів: «Ріжте скільки треба, головне, щоб міг займатися спортом», – говорить Роман.
Через три тижні після останньої операції хлопцю зняли шви. Ще через три – освоювався на первинному протезі. Вже за шість тижнів після ампутації хлопець вперше став на ноги. Каже, спробував навіть бігати, але протез не витримав навантаження і зламався.
– Виявилося, що він не те, що для бігу, навіть для швидкої ходи не призначений, – посміхається юнак.
Далі була реабілітація у Латвії, де фізіотерапевти відновили нормальне функціонування лівої ноги, яку теж сильно посікло осколками. А вже в жовтні 2019 року Роман отримав постійний протез.
– У п’ятницю поставили, а у суботу вже знімав відео зі своєї першої пробіжки. Через місяць тренувань пробіг свій перший кілометр, а ще за кілька тижнів встановив свій перший рекорд – пробіг 5200 м за 35 хвилин, – згадує він.
Єдине, що кардинально змінилося для хлопця, це коло спілкування. Через тривале лікування та реабілітацію він постійно контактував із бійцями, які теж втратили кінцівки.
– Від розмов із цими людьми моя жага до якнайшвидшого повернення до повноцінного життя лише укріплювалась. У багатьох хлопців ампутації вище коліна, у деяких – взагалі не лишилося ніг. Та попри це вони не втрачали оптимізму і намагалися якнайшвидше пристосуватися до нових обставин. А в мене ж всього-на-всього не вистачає ступні.., – говорить ветеран.
Про «Ігри Героїв» Роман дізнався від організатора Олександра Гончарова, який і запросив взяти у них участь. До змагань хлопця готувала волонтер та професійний фітнес-тренер Юлія Коваль. Вона ж вперше «познайомила» бійця з кросфітом.
– На «Іграх» у категорії «профі» я був єдиним учасником, який вже за 9 місяців після поранення прийняв участь у змаганнях, – розповідає герой.
На переконання Романа, подібні заходи є напрочуд дієвим засобом не лише фізичної, а й насамперед психологічної реабілітації. Вони сприяють соціальній адаптації людей з інвалідністю та популяризують спортивний рух.
– По собі знаю, чим довше ти лежиш у ліжку, тим більше дурних думок лізе у голову. Спорт – це найкраща реабілітація. Весь негатив виходить через піт, коли викладаєшся під час тренувань. Тож подібні заходи вважаю життєво необхідними. Але хотілося б також, щоб до їх організації активніше долучалася держава, – зазначив боєць.
До речі, на змаганнях також виступив бойовий товариш та кращий друг Романа Кашпура – Дмитро Гержан. Один із тих, хто врятував йому життя.
– Усі мої досягнення, нинішні та майбутні, стали можливими завдяки моїм бойовим побратимам, – говорить Роман Кашпур. – Усі вони – легендарні особистості, які надихають мене на нові звершення. Я й до війська пішов, щоб познайомитися саме з такими Людьми.
Фото Роман Кашпур та Ігор Лептуга
