У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
Це поняття набагато ширше, ніж списки особового складу добровольчих батальйонів. На мою думку, добровольцями можна вважати і тих людей, які з першого дня війни і донині залишили в минулому комфортне мирне життя і пішли боронити Батьківщину. Їх сотні тисяч – це і капелани, і волонтери, і ті, хто штурмував військові комісаріати з вимогою взяти їх до лав Збройних Сил України та зрештою добився свого. От наприклад, молодші сержанти Марія Власюк та Єлизавета Ковтун. Зараз вони проходять службу у медичній роті 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Скільки їм років? Двадцять? А може і ще менше… Свого часу Марія покинула хорошу роботу в цивільній медичній установі, Єлизавета теж замість перспективного майбутнього обрала шлях військового янгола-рятівника.
– Я просто не могла залишатись осторонь, коли до моєї лікарні щодня приходили поранені та скалічені російською «братерською любов’ю» люди, – каже Марія. – Я зрозуміла, що моє місце поряд із ними, там – на фронті.
– Допоки у нашій державі триває війна, війську потрібні всі сили нашого народу, – переконана Єлизавета. – Легше за все, сидячи у Львові чи Тернополі, написати у Фейсбуці, що ти патріот. А потім, почувши про початок призову, ховатись по кутках, як тарган на кухні, від повістки. Тому, напевно, я тут.
У своїй військовій біографії дівчата вже мають на двох три з половиною десятки стрибків із парашутом. На їхньому рахунку – врятовані життя, обстріли і витягнуті хлопці з горнила бою. Знають вони й гіркоту втрат, коли на руках помирає Герой України, який віддав життя за свободу держави. А ще вони навчилися остерігатися тих людей, які нічого не бояться.
– Направду, найстрашніше за все у світі – це байдужість, – наголосила Марія. – Громадяни, яких можна назвати людським болотом. Особи, яким однаково, що буде завтра і який над тобою прапор.
Зараз дівчата вдосконалюють свої навички, охоче діляться знаннями про першу медичну допомогу з учнями середніх шкіл Львівщини й готуються до чергової ротації на Схід України. Адже вони добровільно обрали цей шлях – шлях воїна, який тримає над нами мирне небо.
