Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
10 березня інтернет підірвала страшна звістка з фронту. Поблизу Пісок дві ракети ворожого ПТРК вразили вантажівку із українськими захисниками. На жаль, вижили не всі…
Загиблих розвідників представили до нагородження орденом «За мужність» III ступеня
Загибель трьох розвідників в один день стала справжнім шоком для побратимів. Адже попри те, що батальйон виконував складні завдання у найгарячіших точках Донбасу, безповоротних втрат він не мав із 2018-го року аж до 10 березня 2020-го….
В один день не стало трьох молодших командирів… Андрій Ведешин загинув від першого пострілу ПТРК. Віктор Солтис — на півдорозі до госпіталя. Того ж вечора підрозділ втратив ще одного побратима – Іллю Пережогіна, снайперська куля не залишила йому шансів.
– Я скажу банально, але це справді так. Андрій, Віктор та Ілля – справжні герої, життєрадісні та мужні чоловіки. Про них не почуєш жодного поганого слова від товаришів по службі, – прокоментував Олександр, побратим загиблих. – Наразі готуємо подання на орден «За мужність» ІІІ ступеня, і кожен з них цілком більш ніж заслуговує на цю державну нагороду.
Про загиблих розвідників побратими можуть говорити годинами. Та не на камеру… Ще б пак! Розвідка! Уся їхня робота — за грифом «цілком таємно».
– 32-річний одесит Ілля Пережогін прийшов до нас служити із мотопіхотної бригади, вже мав чималий бойовий досвід – рік воював на передових позиціях. Контракт на один рік із нашою частиною він підписав торік 12 березня… Віктор Солтис – із Кіровоградщини, наш розвідбат – його перше місце служби. Без батька тепер залишилась донечка. Йому було всього 26… Вінничанин Андрій Ведешин служив у нас майже три роки. Його, як і Віктора, не дочекалась маленька донечка… Йому було 32…
ЖИТТЯ ШЕСТИ БІЙЦІВ І ДОСІ ПІД ЗАГРОЗОЮ
Анатолій, який вже не перший рік служить у цьому розвідбаті, є батьком Євгена, одного з поранених розвідників.
– Того ранку я був на службі і почув, як боєць читав ранкові новини підрозділу. Я був заклопотаний своїми справами, але краєм вуха чув: два постріли ПТРК… є 200-ті, вісім поранених. На якійсь секунді мені доходить: «Там Женя! Сьогодні змінюється з чергування!» Сотні дзвінків… І лиш під вечір дізнався – мій син був у тій машині…
23-річний Євген з першого дня війни рвався на фронт, але батько постійно вмовляв спочатку закінчити навчання.
– У квітні 2015-го я сам пішов на війну, тож щоразу мої аргументи ставали все слабкішими. Під час однієї з ротацій син з волонтерами приїхав до нас на позиції. Побув дві доби, пережив обстріл, побачив солдатську кухню. Ще більше загорівся. Нагадав йому – отримай вищу освіту, а потім уже йди воювати.
Та незабаром син уже був на навчанні у Старичах. Відтоді розпочалися «родинні ротації» в сім’ї розвідників.
– До вересня 2019-го я був заступником командира взводу розвідбату. Для мене це – перша ротація на війну, у яку я не поїхав. Попередні дві ми з сином воювали разом. Не можу передати, як мені прикро, що в момент обстрілу я не був поруч з Євгеном. У сина множинні осколкові поранення обличчя, голови, правого плеча і лівої кисті. Попереду ще кілька операцій на очах. Добре, що на ньому був броник та шолом.
Разом з Євгеном – ще п’ятеро побратимів, усі з одного взводу. Поранення – майже ідентичні, міно-вибухові, тільки ступінь важкості різний.
– Найважчий – Василь, також з Вінниччини, земляк. До тями хлопець прийшов аж перед операцією. Йому вже ампутували ногу, тепер лікарі борються за руку хлопця. Наразі він у комі, зі знеболювальними, на апаратах штучної вентиляції легень. Іван, який тільки перевівся в наш батальйон, теж поки що в комі, на апаратах, має проблеми з очима, легенями… А от у Діми, окрім ушкодження очей, уламком поранило лобну кістку – ставитимуть титанову пластину…
Побратими вирішили підтримати товаришів, адже попереду чимало операцій та тривала реабілітація. Відгукнулися не тільки земляки та бойові побратими, переказ коштів здійснюють навіть з-за кордону.
– Наше спільне рішення – розподілити ці гроші між усіма бійцями за ступенем важкості, адже підтримка потрібна кожному з них. Швидше за все, для сина та його побратимів війна вже закінчилася. Але їм пощастило, що вижили. Цього шансу не було ні в Андрія, ні у Віктора, ні в Іллі.
Через велику кількість важкопоранених бійців у лікарні виникла нагальна потреба в донорській крові. Тож усіх небайдужих громадян просять долучитися до підтримки військових та прийти на станцію переливання крові.
P.S. Розвідбат зазнав непоправних втрат… Уже наступного дня наші захисники знищили бойовий розрахунок ПТРК противника, з якого і були випущені дві смертоносні ракети.
