ТЕМИ
#ТЕРОБОРОНА #СОЦЗАХИСТ #СПОРТ #РАШАБУМ #ЛАЙФХАКИ #ООС #КОРУПЦІЯ #ІНФОГРАФІКА

Селище Гончарівське: чим живе наш броньований «кулак»

Прочитаєте за: 11 хв. 11 Березня 2020, 18:15 609

АрміяInform продовжує цикл розповідей про те, як живеться та служиться у віддалених гарнізонах українського війська. В цьому матеріалі ви дізнаєтесь про селище Гончарівське, розташоване за 40 км від Чернігова, та про його легендарну 1-шу окрему танкову Сіверську бригаду. Наш кореспондент дізнавалась про умови служби, проблемні питання і перспективи розвитку цього військового містечка й селища, які фактично є єдиним організмом, бо майже все населення селища ‒ це люди в камуфляжі.

Трохи передісторії: від «лісових вовків» до «сталевих хижаків із булатними зубами»

Селище Гончарівське за щільністю розташування військових частин було відоме майже на весь колишній Радянський Союз. У 70–80-х роках тут на лише двох із красномовними назвами вулицях – Танкістів і Артилеристів, розташовувалося 19 військових частин (механізовані, танкові, артилерійські, ракетні, інженерні частини, а також авіатори і десантники). Після реформувань відбулись значні скорочення. З часом 1-ша окрема танкова бригада 8-го армійського корпусу Сухопутних військ ЗСУ лишилась у селищі чи не єдиною з цього списку.

Військових ставало менше й життя в населеному пункті завмирало. Та з початком російської агресії на Сході й стартом відродження української армії в Гончарівське знову стали прибувати люди ‒ військові та їхні родини. Наприкінці 2016-го на базі селища утворено об’єднану територіальну громаду з населенням 4700 чоловік. До її складу увійшли Гончарівська селищна рада, Смолинська і Жеведьська сільради. Відтоді в населеному пункті й почалися позитивні зміни.

У період незалежності України 1-ша танкова бригада була серед кращих з підготовки і підтримки бойової готовності, а з початком війни на Сході стала броньованим «кулаком», покликаним розчавити оборону самопроголошених «республік» 

Формально бригада веде родовід від радянського 292-го танкового полку часів Другої світової. Проте фактично у тому вигляді, в якому існує нині, сформована у 1997 році на базі 292-го і 280-го танкових полків. У період незалежності України бригада була серед кращих із підготовки і підтримки бойової готовності. За підсумками рейтингу «Золота фортуна», її нагородили орденом «За трудові досягнення» IV ступеня.

Саме 1-шу ОТБР переозброїли на нові танки Т-64БМ «Булат», які брали участь у всіх парадах на День Незалежності. На відміну від інших танкових бригад, перша мала всі три укомплектовані за штатом батальйони: 1-й і 3-й на «Булаті» і 2-й на Т-64 різних модифікацій лінійки «Б», БМ2, БВ. Усього це 125 танків, із яких 82 ‒ «Булати».

У липні 2014-го бригаду перекинули на Луганщину, де вона відзначилася в боях за Луганський аеропорт. Під час прориву кільця оточення довкола летовища і створення до нього транспортного коридору, відбулося бойове хрещення 1-ї танкової. Вона стала броньованим «кулаком», покликаним розчавити оборону так званої “ЛНР”. Згодом її перекинули і на Донецький напрям, де тривали бої у районі Донецького аеропорту восени 2014-го, та в Дебальцеве взимку 2015 року. Тут гончарівцям довелося зіткнутися із російськими танкістами, зокрема, 5-ю танковою бригадою ЗС РФ.

Якщо колись танкістів 1-ї бригади через емблему називали «лісовими вовками», то вже у перші місяці війни вони стали «сталевими хижаками з булатними зубами». Все через те, що окупанти боялися наших танкістів і панічно тікали, коли вони вступали в бій. Як на Луганщині, так і на Донеччині.

Гончарівське нині: кілька магазинів, англійський флорбол і поїздки у Чернігів

Нині Гончарівське має вигляд типового радянського військового містечка з десятком однакових п’ятиповерхівок. Усі вони розташовані у лісі, між високих корабельних сосен, які суттєво прикрашають територію населеного пункту і роблять дорогу до селища дуже мальовничою: любителям природи та свіжого повітря тут точно сподобається.

У центрі розташовані кілька невеликих магазинів, асортимент яких місцеві можуть переповісти напам’ять навіть під час раптового підйому серед ночі. Також неподалік функціонує Гончарівська гімназія, де навчається 398 учнів, дитсадок із 117 вихованцями та школа мистецтв для молоді.

Обслуговує населення і 20-й гарнізонний будинок офіцерів. Він посідає особливе місце, бо там проходить переважна більшість селищних урочистостей, демонструють кінофільми, організовують концерти, дискотеки, діють дитячі й дорослі гуртки.

‒ Гарнізонний будинок офіцерів спрямований на роботу з військовослужбовцями та членами їхніх сімей. Наразі тут працюють гуртки етики та культури, англійського флорболу. Він дуже популярний серед дітей. З вересня 2019-го відкрились секції тхеквондо і боксу, для проведення яких тренери приїздять з Чернігова. Для підлітків і дорослих працює бібліотека з читацькою залою і чималим книжковим фондом, – розповідає завбібліотеки Ольга Красюк.

Вечорами до спортзалу, розташованого в будинку офіцерів, пограти у футбол та волейбол приходять і самі військовослужбовці. А коли до селища на злагодження приїжджають інші бригади, тут відбуваються змагання між військовими підрозділами. Та все ж найактивніші відвідувачі гуртків – діти військових, хоч самі групки для занять зовсім невеликі – до 10 чоловік. Кореспондент АрміяІnform побувала на одному з тренувань з футболу, під час якого тренер Олександр Хоменко, який теж приїздить тренувати дітей з Чернігова, розповів про досягнення юних футболістів.

Пані Ольга Красюк провела екскурсію гарнізонним будинком офіцерів, під час якої виявилось, що його площа дуже велика, а працівників, які обслуговують заклад, усього п’ятеро, включно з начальником.

Окрім спортзалу, оглянули атлетичну залу з новими тренажерами, закупленими торік. Зайшли і в кімнату відпочинку для дорослих, де можна пограти в теніс, більярд або ж просто посидіти на диванах та послухати музику.

 

Є тут і окремий танцювальний зал, де щотижня влаштовують дискотеки, а також велика актова зала для врочистостей і концертів. Та враження від усього побачено псує стан ремонту будівлі: уздовж коридорів стоять відра й різні посудини для води, що ллється зі стелі. У сезон дощів, за словами працівників, це стає найгострішою проблемою організації.

‒ Будинок офіцерів має хорошу базу розвитку, але протікання даху створює багато проблем для нормального функціонування закладу. Постійно латаємо дах, та це не рятує надовго. У цьому році через Чернігівську КЕЧ уже подали заявку на капремонт. Сподіваємось на вирішення цього питання, – зазначив т.в.о начальника 20-го ГБО Андрій Павлюк.

 

Поспілкувавшись з місцевою молоддю, навіть без слів в очах читається розчарування, бо для них у селищі, крім будинку офіцерів, кількох крамниць і «наливайки» немає жодної альтернативи для культурного проведення часу. Саме тому, аби хоч якось розважитися, треба їхати за 40 км до міста. Автобуси до Чернігова курсують щогодини, є навіть рейси в Київ. Проте дозвілля тут – зовсім не єдина проблема…

Щоденні тривалі міграції ‒ звичне для гончарівців явище

Найгостріше тут стоїть житлове питання. Аби винайняти квартиру, військові пишуть оголошення і можуть місяцями чекати, коли звільниться квартира десь у селищі.

‒ Ціни на житло після 1 і 2-ї хвиль мобілізації стали божевільними. Коли кількість людей, що почала залишатись на контракт у військовій частині збільшилась, то ціни в Гончарівському прирівнялись до Чернігова. 2,5 тис. грн без комуналки – це мінімум для однокімнатної квартири з м’яко кажучи «не кращими умовами». Нещодавно взагалі натрапив на оголошення про однокімнатку за 4,5 тис. грн без комуналки. І це в селі… – оповідає Дмитро, який служить у бригаді й винаймає неподалік житло. За словами військового, нині за такими цінами можна знайти квартиру і в Чернігові. Правда не в центрі, але з набагато кращими умовами.

Такий стан справ змушує декотрих військових надавати перевагу життю у місті. Щодня вони долають близько 40 км в одну сторону до місця служби. Ті, хто не мають власного авто, зробили такі міні-міграції комфортнішими: люди заздалегідь домовляються з автовласниками, формують невеликі групи з 4 осіб й добираються на службу в такий спосіб. Найпоширеніший варіант – подорож автобусом із Чернігова до Гончарівського, білет на який коштує 50 грн. Оскільки більшість військових бригади пройшли бойові дії на Донбасі, маючи посвідчення учасника бойових дій, купують його за 7 грн.

Казарми поліпшеного типу для військових-холостяків і допомога громади сімейним парам

Поки військові витрачають частину зарплати на дорогу, оренду кімнати, або тісняться в казармах, передбачених для строковиків, за межами військової частини вже третій рік будують сучасні казарми-гуртожитки поліпшеного типу. Житло споруджується коштом Міноборони. У ньому передбачені всі зручності, блочна система та 5 осіб у кімнаті.

Перший з трьох гуртожитків, в яких проживатимуть 375 військових (по 125 у кожному), будівельники мали здати ще на початку 2019-го. Проте за час будівництва змінилось кілька будівельних бригад, і терміни закінчення робіт постійно відкладають.

‒ Здача в експлуатацію першого гуртожитку відбудеться одночасно з поверненням бригади з району ООС. На військовослужбовців-холостяків чекатиме ось такий сюрприз, – розповідає тимчасовий виконувач обов’язків командира військової частини підполковник Андрій Журавльов.

Андрій Володимирович розповів і про ініціативу та опіку селищного голови, який cпеціально для сімейних військових у колишньому шпиталі зробив капітальний ремонт. Нині там є медична амбулаторія, а на 3 поверсі заплановано зробити кімнати блочного типу для сімей захисників.

Серед позитивних змін ‒ нова їдальня і система харчування за каталогом

На запитання щодо умов служби, т.в.о командира відповідає, що все необхідне для виконання завдань за призначенням є. На довгострокову перспективу заплановане переобладнання казарм. На короткострокову – запрацює нова їдальня. Вона вже функціонує і військова частина перейшла на систему харчування за каталогом. Лишились нюанси з документацією.

Окрім капремонту, їдальня отримала сучасне обладнання, нові меблі й потужну систему кондиціювання. Під час ремонту повністю замінено системи водопостачання й водовідведення, зроблені підвісні стелі, повністю перероблено освітлення, дизайн приміщення. Кондиціювання автоматично підтримує в залі сталу температуру. Про це розповів начальник їдальні прапорщик В’ячеслав Расько. Він показав сучасне обладнання: парові котли, місткі духовки, великі шафи розігріву, тістомішалки, овочечистки, слайсери, фритюрниці, електричні м’ясорубки та посудомийні машини.

Старша зміни в їдальні Валентина дуже позитивно відгукується про нове місце приготування та прийому їжі. Каже, що це дозволяє значно покращити якість наїдків, полегшує і оптимізує роботу персоналу. Також демонструє, як працює деяке нове обладнання.

Щодо найближчих позитивних змін у життєдіяльності бригади, підполковник Журавльов згадує про цьогорічний капітальний ремонт у штабі, встановлення камер спостереження по всій бригаді та закупівлю нових турнікетів на КПП.

Військові й громада живуть як єдиний організм

Як вже зазначалось, військове містечко і селище є єдиним організмом. Військові для громади є і потенційними покупцями та замовниками послуг, тому вони стимулюють підприємництво і загалом розвиток селища. Саме тому громада не стоїть осторонь проблем військової частини.

На запитання, які взаємини поміж військовими і громадою, Гончарівський селищний голова Віталій Рудник говорить, що достатньо прагматичні. Військові завше допоможуть, якщо це в їхніх силах. Починаючи з надання пожежного авто в гімназію, проведення практичних занять з евакуації та користування вогнегасником, розчищення снігу в надзвичайних ситуаціях, виділення медичної роти і закінчуючи приходом комбрига в школу на учнівські виховні години.

Селищний голова закцентував увагу на житловій проблемі військових Гончарівського. Каже, що нині 120 квартир перебуває у користуванні військових селища «за спасибі».

‒ Це не службовий фонд житла, адже у 2007-му Міноборони добровільно передало ці квартири в комунальну власність. Після того не створено жодного службового фонду житла, який був би в селищі, – зазначає Віталій Рудник.

За його словами, три нові гуртожитки для контрактників, що невдовзі здадуть в експлуатацію, на таку кількість холостяків не потрібні. – Два з них мали бути сімейного типу, адже дві-три сім’ї на тиждень приходять і просять житло. Саме житло сімейного типу приземлило б когось у селищі. Проте навіть заселення в ці три гуртожитки повністю не вирішить житлове питання, – говорить селищний голова.

Основне місце роботи – військова частина або лісгосп

Як і у більшості невеликих селищ, тут теж скрутно з працевлаштуванням для цивільних – дружин військовиків, відставників, молоді. Тож частина гончарівців щодня курсує на роботу до Чернігова, а дехто – до Десни. Ті, хто вирішив шукати роботу на місці, мають невеликий вибір: військова частина, лісгосп, котельня або магазин. Останнє підходить лиш для жінок, до того ж,  враховуючи наявну кількість крамниць, цей варіант рятує від безробіття обмежену кількість людей.

Жіноча половина населення розповідає, що частина робочих місць є ще в школі та дитсадку, але найбільше вакансій як для чоловіків, так і для жінок, дає військова частина. У бригаді служить близько 30% жінок і всі вони виконують поставлені завдання, заступають на чергування, їздять у район проведення ООС.

2016-го в селищі відкрили Алею слави полеглим українським воїнам

У центрі військового містечка облаштована Алея Слави, на якій розташовані 12 стел зі 36-ма світлинами загиблих героїв бригади. Її спорудили військовослужбовці інженерної служби частини коштом небайдужих активістів. Також зусиллями військових і громадських активістів зібрані матеріали, які опубліковані у Книзі пам’яті бригади.

Щопонеділка, після підняття прапора, у дні загибелі та в урочисті святкування особовий склад хвилиною мовчання вшановує пам’ять загиблих героїв. Відтепер їхні імена увічнені в пам’ятних знаках. Для близьких і родичів, побратимів полеглих танкістів відкрито безперешкодний прохід до Алеї Слави.

27
1
Читайте нас у Facebook

Захищаємо світ

00
00
00
Лонгрід, Новини