Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Від старшого покоління досить часто можна почути фразу: та що та молодь може? Що вони собі думають? Сидять у мобілках і їм усе байдуже! У чомусь ці буркотуни праві: для того, щоб зрозуміти мотивацію юних українців, потрібен сталий канал комунікації різних поколінь. Відтак, якщо такий канал налагоджено, буркотуни-скептики здивуються, наскільки активне, умотивоване та прогресивне юнацтво зростає на наших теренах. Нова генерація, яка прагне здобувати якісну освіту, володіти високим рівнем знань, умінь та навичок, розвивати себе духовно та фізично. Вони вже готуються брати відповідальність перед майбутнім своєї країни. І кожен із них вже не просто посідає активну громадянську позицію, але й впливає на суспільні процеси.
Приємно здивований був і кореспондент АрміяІnform, взявши участь у Другому юнацько-молодіжному мотиваційному форумі, який відбувся у Львові на базі одного з факультетів Українського католицького університету.
Спочатку декілька слів про сам захід. Його співорганізаторами є громадська організація «Народна самооборона Львівщини» та НВЦ «Гайдамацька Січ». А головні учасники-мотиватори – юнаки та дівчата, школярі та студенти віком від 14 до 21 року.
– Близько року тому ми взяли участь у проведенні мотиваційного форуму для жінок-військовослужбовців, який проводили у Львові військові журналісти. Тоді ми почули п’ять різних історій: волонтерки, що допомагає українському війську з перших днів війни; дружини загиблого на Донбасі офіцера, яка створила об’єднання для підтримки родин загиблих Героїв; офіцера-медика, яка рятує життя наших солдатів; лейтенантки ЗС США, що вивчила українську мову; сержантки ЗС Канади, що нічим не поступається чоловікам у службі. Відтак, ідея створення платформи, де успішні та сильні люди запалюють своєю активністю та надають поштовх до дій іншим, прийшлася нам до душі. Так виник юнацько-молодіжний мотиваційний форум, покликаний мотивувати молодь ставати кращими! Не скиглити, не скаржитися, не гаяти часу, а діяти! Ставати сильнішими, успішними та щасливими українцями! – говорить співорганізатор форуму, керівник НВЦ «Гайдамацька Січ» Вадим Кіров.
Отже, брифінг-зала УКУ, де відбувався форум, не змогла вмістити всіх учасників – довелося доставляти стільці. Підтримати учасників прийшли не лише колеги по навчанню зі шкіл та університетів, але й військові окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України та вихованці Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут: серед семи доповідачів були юнаки з мілітарним «бекграундом». Щоби надати уявлення про формат виступів, скажу, що це дуже нагадувало всесвітньо відомий TED: маєш 10 хвилин часу, упродовж яких ділишся з аудиторією тим, що спонукало тебе рухатись уперед і досягти успіху в якійсь справі. Тож, таких історій було сім. Теми також різнилися: від соціальних ініціатив, екологічної активності, започаткування власного бізнесу, налагодження співпраці шкільного самоврядування із органами державної та місцевої влади. І, звісно ж, одна з доповідей про те, як підготувати себе до справи захисту України на професійному рівні.
Хлопець із нарукавним знаком Львівського державного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут на військовому однострої – хмельничанин старший віцесержант Захар Білоцький. Основний меседж його промови: «Перестань жалітися на свою країну! Роби свою роботу добре! Бо ти і є країна!»
Досвід юнака приголомшує: вже нині він є не лише головою сержантської ради у своєму ліцеї, але й інтенсивно опановує фах військовослужбовця-артилериста. Ба більше, під час канікул супроводжує батька, який проходить військову службу в артпідрозділі однієї з механізованих бригад Сухопутних військ ЗС України, та активно навчається і тренується разом із особовим складом на полігоні.
– Коли батько йшов на фронт, я, ще не будучи вихованцем ліцею, вдягнув камуфляж, щоби провести його на збірний пункт. Згодом приїжджав до підрозділу, де проходив службу мій тато. Разом із ними проходив вишколи. Можна сказати, що у мене тепер три родини: батьківська, батьків підрозділ, військовий ліцей, – розповідає ліцеїст Захар Білоцький. – Що вже умію? Знаю, як користуватися військовим радіозв’язком. Можу навіть чергувати «на прийомі». Стрілецька зброя – у межах піхотного «арсеналу». Практично можу замінити навідника, заряджаючого, механіка-водія САУ, а також знаю дії командира гармати. Все це опановано в полігонних умовах. Знаю, як керувати дроном аеророзвідки та виявляти з повітря цілі для артилерії. Коли батьків підрозділ готувався на конкурс на найкращу батарею, навіть зміг подолати в імпровізованому змаганні вже діючого офіцера-артилериста, під час роботи із топографічною мапою, розрахунком координатів цілей тощо. Оскільки цю вправу ми виконували на час, він через поспіх припустився помилки, а я – ні. Після завершення навчання в ліцеї – однозначно військова кар’єра. Втім, перед вступом до Національної академії сухопутних військ я хочу спочатку відслужити на контрактній основі. Отримати бойовий практичний досвід як солдат-артилерист. І лише тоді вступатиму на факультет, що готує фахівців із застосування артилерійських підрозділів у Львові. Цей шлях завідомо довший і складніший. Втім, не випробувавши себе у труднощах, хіба можна стати ефективним?
Свою презентацію військовий ліцеїст супроводжує відповідним відеорядом: світлини з полігону, посвята в артилеристи після успішного залпу по цілях. А згодом і відео з фронту, де українські гармаші влучним вогнем знищують цілі противника. Зал мовчить, але за мить вибухає оплесками. Дійсно, хочеться потиснути руку офіцеру-артилеристу Білоцькому за виховання сина, який власним прикладом доводить, що в Україні є мотивоване покоління захисників.
Серед слухачів у залі достатньо й дорослих успішних особистостей. Один із таких – депутат міськради, громадський діяч та учасник Революції Гідності Валерій Веремчук. Наприкінці форуму він бере слово для підсумку почутого:
– Коли був підлітком, збирав чорницю, щоб заробити свій перший «капітал». Брав за приклад героїв Жуля Верна і Джека Лондона. Мріяв про мандри. Такий собі романтик. І от під час візиту на цей форум упіймав себе на тому, що порівнюю нинішню молодь із тими, якими були і я, і мої однолітки років 25 тому. Констатую: молодь тепер справді інша. Вона так само багато мріє, романтизує, і часто починає перші заробітки не з крутих бізнес-планів, а з «робочої» роботи. Головна відмінність – можливості. Гора можливостей. І сучасні хлопці і дівчата готові ці можливості використовувати. Навчатися, розвиватися, відкривати для себе нові навики. Нині молодь малює плани і навіть стратегії на роки вперед, щоб стати зреалізованими людьми. Саме таких школярів і студентів я побачив і почув. І саме таких треба підтримувати. Створювати простори для спілкування, отримувати знання за межею шкільної чи університетської програм, забезпечувати роботою одразу після здобуття диплому. І тоді, переконаний, будуть зміни в нашій країні. За цією молоддю – майбутнє!
