У Вінниці 22-х річну красуню Наталку Прудник обрали переможницею конкурсу «Людина року – 2019» у номінації «Захисник України року». Привітання надходять сотнями – і від бойових побратимів, і від рідних, і від зовсім незнайомих людей… Та найбільше розділити радість Наталя хотіла б із рідними братами. Не судилось…
— Вибір професії для мене був очевидним. На відміну від більшості подруг визначилась із майбутнім фахом ще в дитинстві. Батько все життя віддав службі, має більше двадцяти років вислуги, та й обоє братів служили.., — розповідає Наталія. — Тож у вісімнадцять років, практично одразу після випуску зі школи, я пішла до військкомату. Це був 2016 рік, і я потрапила до мотопіхотної бригади, про що жодного разу не пошкодувала, адже відсиджуватись у тилу не планувала. Мені пощастило починати службу в мегакрутому підрозділі з неймовірними людьми, які пройшли пекельні бої і мають стільки досвіду, і можуть стільки навчити, що лиш встигай черпати. Поруч із ними я нічого не боялася.
Вже в 19 років Наталія опинилась на фронті. Цілий рік відвоювала, пережити довелось багато… До того ж, єдина дівчина у військовому колективі!
— Особливих потурань чоловіки мені не робили. Окопи копала нарівні з усіма. І не скаржилась, втомилась чи ні, – каже дівчина. — Досі пам’ятаю перший ворожий обстріл… Нас кілька бійців, сидимо в закинутому будинку, маленька нарада. Аж тут – свист. Я розвертаюсь – а нікого поряд вже немає… Усе відбувалось просто миттєво. Прибіг командир роти і кричить: «Бігом у погріб!» В укритті пояснив, що ми всі народились у сорочці… Наступного разу особливого запрошення я не чекала…
Служить Наталія завзято, адже залишилась однією дитиною в сім’ї, а батько так мріяв про продовження династії військовослужбовців… Братів, які пов’язали своє життя із військом, за трагічних обставин не стало…
— Мене часто запитують: «Чи не втомилась? Навіщо тобі та армія?» Та я, навпаки, пишаюсь своїм вибором і ні на що його не проміняю.
Нині Наталія трішки змінила профіль і перевелась до однієї з частин Повітряних Сил.
