Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…
Шість років триває російська окупація Криму і кінця її не видно. В Україні все менше згадують про Крим, хіба що в деяких телешоу та Меджліс кримськотатарського народу час від часу намагається загострити питання повернення його Україні. Однак за ці роки Росія активно закріплює свої позиції в Криму, найперше обумовлює їх інформаційно, виставляючи для світу півострів наративом своєї історичної спадщини. При цьому не зупиняється лише на майже щоденних теле- та радіопрограмах та інформаційних повідомленнях про «розквіт» Криму після його анексії. У хід гібридної війни одразу після анексії запущено і головний калібр сучасної російської військово-історичної літератури. Слідом за «зеленими чоловічками» з’явилися товсті книги маститих російських літераторів-мариністів про російське бачення причин «стремління» кримчан до колись покинутої ними історичної «гавані». Усіх їх об’єднує одне: відродження спочилої в Бозі імперії, ненависть до всього українського, великодержавний шовінізм, неприкрита манія «прєвосходства» російського над українським, одверта брехня і перекручування фактів. До бочки брехні додається ложка правди (без жодних посилань на джерела інформації) і ці провокаційні витвори є інформаційною зброєю проти України і її Збройних Сил, ними намагаються плодити колабораціонізм, зраду й зневіру народу в спроможність захистити свою державу.
Але почнімо по порядку. Першим у 2014 році двічі «вистрілив» у Криму товстими книгами «Крым-2014. Как это было», потім – «Непотопляемый авианосец Крым. 1945-2014», як подає Вікіпедія, «популярний російський письменник і публіцист» Алєксандр Шірокорад. Останню книгу вже видано двічі. У ній автор описує розквіт і процвітання Криму і Чорноморського флоту в часи радянської влади, та їхні «бєдствія» в роки незалежної України. Особливо знущалися українські націоналісти в Севастополі над Чорноморським флотом, нанесли найглибшу рану в серце і самому Шірокораду «провокаційною піснею», коли співали, що «Севастополь – білокам’яна столиця українських моряків». А ось всі численні антиукраїнські провокації російських моряків, зокрема адміралів, – це немеркнучі подвиги на славу Росії. Завдяки їм Крим став уже згаданим «авіаносцем».
Естафету документального жанру по омані свідомості й приховування історичної правди від читачів Шірокорада продовжив секретар Союзу письменників Росії, капітан 1 рангу Владімір Шігін вже на значно вищому рівні. У Москві в 2015 році він видав книгу «Бог Нептун не любит Украину». Російська Вікіпедія подає Шігіна як «найцікавішого і талановитого письменника-мариніста Росії». Не знаю для кого, бо автор «штормить брехнею», перекручує факти, повторює нісенітниці, а його твір навряд чи можна віднести до мариністики, хіба що – до класики брехні й провокацій.
Свій твір колишній севастополець, хоч і живе й працює у Москві, присвятив не російському флоту, а темі «зародження, існування та безславного кінця Військово-Морських Сил України». Споглядав за розвитком українського флоту з-за кремлівської стіни. А інколи, визираючи з-за неї, Шігін робить просто «наукові відкриття», щоправда, далекі від його флотської спеціалізації. Ось приклад: «никогда в реальности не существовавший «украинский язык» выполняет функции «новояза», придуманного и внедряемого именно для обслуживания идеологии «украинства». А поскольку идеология эта сводится к нехитрому тезису на счет того, что «Украина — не Россия», то и «украинский язык» должен быть прежде всего нерусским». Шігіна ніскільки не засмучує загальновідомий факт, що родоначальник української класичної літератури Іван Котляревський видав «Енеїду» за рік до народження творця сучасної російської мови Олександра Пушкіна. Та, мабуть, «мариністу» це не відомо, тому він «творить» далі ще більше: «желто-синие цвета своего национального флага украинцы позаимствовали… у шведского короля Карла, уж больно они тогда понравились изменнику Мазепе. Что же касательно расцветки военно-морского флага, то и она была столь же тупо перерисована, но уже с военно-морского флага кайзеровской Германии»…
Перебуваючи у Севастополі, мабуть, з п’яних очей, пам’ятник гетьману Петру Сагайдачному видався «мариністу» у вигляді «пьяного пляшущего запорожского казака». Це, напевно, від заздрості. Бо, по-перше, Сагайдачний громив ворожі ескадри у Чорному морі в часи, коли в Росії ще флотом і «не тхнуло». А так залишилося лише зубоскалити над власним невіглаством.
«Мариніст», що море бачив лише з берега, заповзявся принижувати професійні якості українських моряків. Брак професіоналізму й морської практики він побачив під час жахливої бурі й шторму у Севастопольській бухті, коли якорі не могли втримати український корабель «Славутич» і порвались швартові канати, й буксир навалом вдарив йому в борт. А ось затонулі під час цієї ж бурі два російські кораблі біля пристані у Новоросійську, треба думати, через надлишок того ж морського російського професіоналізму, Шігін чомусь не зазначив.
Звертається Шигін до опису і нинішніх часів. Десь-хтось повідав москвичу, що бачив в одній анексованій українській військовій частині бюст Леніна, перероблений на Тараса Шевченка. Що то за військова частина, залишилося за кадром, але з цього таки робиться висновок, що «полуЛенин – полуШевченко… стал для меня на долгие годы олицетворением всей нелепости ВМС Украины».
«Спецоперация Крым. 2014» виявилася дешевою літературною облудою і спробою художньо-документальним жанром прикрити агресивну суть путінської політики, намагання відродити російську імперію і втягти в її ярмо Україну.
Українці в Україні моряками бути не можуть, це, на його думку, антиприродно, інша справа – служба на «героїчному» російському флоті. І тому радісно біжать чи не всі з ВМС на російський ЧФ доторкнутися до його славної історії. Ось тому абсолютно беззбройні «самооборонці» успішно штурмували українські військові частини, зокрема і штаб ВМС. І сам автор із кожної сторінки випромінює подібний «героїзм», який насправді є прикриттям російського військового безчестя, шовінізму, грубим виконанням кремлівських політичних замовлень. Ненависть до українського флоту в цього «мариніста» така, що він не цурається шельмувати навіть мертвих, оббріхує загиблих під час анексії українських моряків. Зокрема беззбройного офіцера, розстріляного окупантом перед дверима власної квартири. Про прояви широкої російської любові до «братського народу» в цьому опусі засвідчує наступна цитата: «деградация армии и Военно-морского флота… превращение украинского демократического государства в профашистско-нацистскую диктатуру… пелена фашистского морока… Президент публично выкрикивает фашистские приветствия, а офицеры и матросы ВМСУ дружно отвечают таким же фашистским приветствием… вскоре мы узнаем, что в ВМСУ, вместо старого приветствия с прикладыванием ладони к козырьку фуражки, лихо вскидывают вверх правую руку, а униатские попы уже не крестят, а осеняют верную им военно-морскую паству фашистской свастикой…» Все українське цим бравим письменником, з власівською гвардійською стрічкою на лацкані тужурки, визначається як фашистське і вороже, чи не з кожної сторінки виразно проглядаються погано прикриті чохлом «мариністики» звірині ікла путінізму.
Не знаю, був коли «мариніст» в Одесі, чи ні, але він заповзявся переконати читача, що саме «бандерофашисти» запалили Будинок профспілок, стріляли самі в себе та здійснили там переворот. Шігін зробив висновок і розказав суспільству, що із захисника народу «ВМСУ стремительно превращаются из Военно-морских сил в карательно-полицейскую организацию», а підрозділи ВМС України в АТО «сражались не с каким-то внешним врагом, а с собственным народом» – затягнув стару пісню про «іхтамнєтов» і шахтарів-танкістів. Дійсно, українські моряки – не «зелені чоловічки», не «іхтамнєти» без державної символіки, без честі й гідності. Вони – воїни честі, гідності та свободи. Та як не старається автор прикрити російську агресію в Криму і спецоперацію в українському Донбасі, не виходить. У всьому світі давно переконалися, що на українському Донбасі російський спецназ, морські піхотинці, всі їхні «іхтамнєти» протистоять морській піхоті ВМС так, як раніше протистояли в Криму.
Наступний автор – політичний оглядач «Комсомольської правди», полковник у відставці Віктор Баранець. Для придання бодай якоїсь зацікавленості у читача до теми «добровільного приєднання Криму» він змінив жанр із документального на «художньо-документальне дослідження», застосувавши нелінійний сюжет – як димову завісу над агресією в Криму.
Сам Баранець народився у смт Барвінкове Харківської області, закінчив факультет журналістики Львівського вищого військово-політичного училища, служив у військових ЗМІ, був заступником головного редактора «Коммуниста Вооружённых Сил СССР», радником у головному політичному управлінні Міноборони РФ і… довіреною особою В. Путіна на президентських виборах. Повертатися на рідну землю після проголошення незалежності України відмовився.
Треба зазначити, що російському військово-політичному керівництву вкрай важливо демонструвати світу інший офіційний сценарій «возз’єднання» Криму з Росією. Тож доручили міністру оборони РФ С. Шойгу знайти автора для нового твору про «епохальну» «Кримську весну 20014 року» і видати його коштом міністерства. А кому доручити виконати замовлення? Хто може професійніше облити багном зраджений народ, оббрехати Батьківщину, землю, де виріс і звідки пішов у світ, та славити окупанта? Звісно, український колаборант, який за тридцять срібників відцурався свого роду. Баранець прийшовся до двору. Ну, тридцять не тридцять, але його син є віцепрезидентом російського Газпромбанку, а онук проживає в Монако. Добре оплачуване діло треба відпрацьовувати, старатися належно…
І Баранець сердечно корпів кілька років поспіль. У 2019 році з під його пера вийшла товста, на 460 сторінок, яскраво ілюстрована книга «Спецоперация Крым. 2014» під рубрикою «особливої важливості». Напевно, вона і є офіційною версією міністерства оборони проведеної збройної агресії Росії, захоплення і анексії українського Криму. Сама назва книги стверджує, що жодної «весни», «волевиявлення кримчан» та їхньої «генної пуповини з Росією» в природі немає, а є спланована спецоперація збройних сил РФ проти України.
Хоча Баранець і не називає дату початку російської спецоперації проти України, вирахувати її не важко. Якщо зауважити, що перші кораблі з десантниками Північного і Балтійського флотів прибули у Севастополь 1 березня, то активна фаза спецоперації розпочалася у грудні 2013 року, в акурат після грудневої зустрічі в Сочі В. Путіна з В. Януковичем. А підготовка десантних кораблів до далекого походу ще раніше. Так що київський Майдан стосунку до початку російської агресії в Криму немає зовсім, дарма, що цей сухопутний «мариніст» прагне видати Майдан першопричиною анексії Криму.
Для створення генеральної епічної «драми епохальної теми» порятунку кримчан від підготовленого американцями антиросійського бандерівського Майдану для Баранця відкрили всі двері й архіви, навіть розсекретили деякі документи в міноборони Росії. Відкривав сейфи з секретами сам міністр оборони РФ С. Шойгу. Та що там в міноборони, йому відкрили кабінет і «товсту, пожежного кольору» особливо важливу папку на столі самого Путіна з промовистою назвою «Украина». З них-то і черпав матеріали для «епопеї». До документальної сторони описуваних подій 2014 року цей «запорєбріковець» вводить персонажі видуманого севастопольця Алєксандра Кручініна, дочка якого і її чоловік западенець Богдан служать (яка ганьба!) на українському флоті, та чорноморського офіцера Михайла Любецького. І ось автор постарався «заглянуть в души своих героев — главных действующих лиц этой исторической драмы — будь то президент России или простой гражданин Крыма, солдат или министр обороны, участник киевского Майдана или офицер российского Черноморского флота».
Що в тих «душах» він побачив, наведемо короткі цитати: «пострадавшие студенты на Майдане все с Западной Украины»; «по Севастополю роз’їжджав «Мерседес», з вікон якого сторчали червоно-чорні прапори і бейсбольні біти»; «Путин: Украина, по сути, отказалась от своего суверенитета и теперь киевские продавцы незалежности пляшут гопака под американскую дудку. А нужно, чтоб плясали под нашу»; Із секретної депеші Манафорта голові Держдепу Дж. Керрі: «Мы должны поставить Путина на место… Крым должен стать для нас и для всего НАТО ещё одной стратегически опорной базой, с которой мы будем контролировать регион…»
Баранець «створив» багато в «епохальній драмі», але для розуміння вимушеної допомоги Криму в його «історичному прагненні» до Росії», гадаю, і цих цитат вистачить. На пресконференціях, які Баранець провів у Сімферополі й на крейсері «Москва», він повідав кримчанам, що «Российский солдат и матрос здесь, в Крыму, стоит на земле, которая на три метра вглубь пропитана кровью его предков. Мы не оккупанты, мы не захватчики, мы даже не гости здесь, мы просто вернулись домой». Та «домой» на танках без знаків розрізнення не їздять, про це в «епопеї» – ні слова. Дійсно, щоби зробити Крим своїм «домом», Росії, імперській, довелось таки пролити море крові місцевих мешканців, кримських татар, українців та інших народів. Але Баранець цю історичну істину залишає поза межами «епохального твору». Далі він із жалем розказав допущеним до нього журналістам, що «Изначально… рассчитывал, что книга будет строго документальной, однако когда было отпечатано 40 экземпляров, печать приостановили. Специальная комиссия занялась изучением фолианта. В итоге из «Крыма» попросили изъять несколько глав, по сути, эксклюзив… невероятно героических моментов, так как они были связаны с работой российской разведки. Но нашлись люди, которые рекомендовали написать документально-художественную книгу… Часть фактов надо было преподнести в литературной форме, не меняя их сути, меняя только фамилии. Я подумал и согласился. Так появился жанр, документально-художественное исследование, которого, возможно, не существует в мире» – виявляється, що Баранець здійснив… ще й літературне відкриття, чомусь досі не помічене літературною спільнотою. Крім цього, «господин полковник», так і не пояснив ні у книзі, ні на її презентаціях, для чого російські розвідники здійснювали «героїчні подвиги» у Криму, коли кримчани просто марили поверненням до «лона матері – Росії»?
Врешті, «епохальна драма» виявилася дешевою літературною облудою і спробою художньо-документальним жанром прикрити агресивну суть путінської політики, намаганням відродити російську імперію і втягти в її ярмо Україну. У підсумку можу лише підтвердити: справді київський Майдан став тим історичним перехрестям, де назавжди розійшлися шляхи України з Росією, де поховано проєкт «Новоросія» і російської наддержави. І ці шляхи не зіллють більше воєдино «епохальні твори», замішані на історичних перекручуваннях, відвертій брехні, на неправді й півправді, облуді й україноненависництві, хто б їх не писав: московські мариністи чи українські колаборанти.
Як відреагували під час гібридної війни на ці й інші ворожі гібридні «драми» в Україні, в її Збройних Силах? Майже ніяк. Лише в Одесі заявили, що ця інформаційна ворожа зброя підкреслює: ВМС України на правильному шляху розвитку. І крапка. Однак літературних публікацій на кримську тему – дуже мало, а ті, що написані, вийшли у світ таким мізерним накладом, що широкий загал про них не знає. Чимало рукописів лежать у шухлядах, бо не мають видавця – не комерційна тема. Під час війни! Нечаста полеміка і дискусії в Україні на тему анексії Криму свідчать, що ворожа інформаційна зброя таки вражає українців, сіє зерна зневіри серед народу в перемогу над агресором, на повернення півострова. Ці облудні твори російських «мариністів» є складовою частиною доктрини «війни нового покоління», намаганням розмити українську національну ідентичність. Кремлівське керівництво намагається маніпулювати суспільною думкою як в Україні, так і в Європі, викривляти історичні факти на користь імперських устремлінь, виставити світу відверту агресію «уникальной охранной операцией на полуострове».
Українська відповідь кремлівській облуді має бути чіткою, документально підтвердженою та знаною і в середині країни, і в усьому світі.
Степан Павлюк, спеціально для АрміяInform
Під час аеророзвідки бійці Харківського прикордонного загону виявили замасковану бойову машину піхоти противника.
Унаслідок російського обстрілу села Моначинівка Куп’янського району загинула 57-річна місцева мешканка.
Кадрові військовослужбовці, правоохоронці, ветерани війни, учасники бойових дій та інші пільгові категорії можуть придбати через ПриватБанк житло в іпотеку у Чернівцях та області з додатковими пільгами.
Агенція оборонних закупівель підписала контракт з українським підприємством на постачання військової техніки, а Державний оператор тилу — на закупівлю речового майна.
Війська рф застосовують проти українських захисників газоподібні речовини. Використання зброї такого типу — це порушення законів ведення війни.
Президент України Володимир Зеленський сьогодні представив нового керівника Служби зовнішньої розвідки Олега Іващенка.
Захищаємо світ
Нині Євген Миколайович воює на сході України. Нещодавно він завітав до АрміяInform і розповів про досвід історика, який став учасником вікопомних подій останнього…