Українські далекобійні удари спрямовані на об’єкти, які наповнюють бюджет держави-агресорки, постачають загарбницько-окупаційну російську армію пальним, підтримують ворожу логістику та, відповідно,…
У ніч із 12 на 13 лютого 1924 року до цієї тендітної маленької жінки (мала на зріст лише 152 сантиметри) у львівській в’язниці представники польської окупаційної влади застосували жорстокі тортури. Але кількагодинні допити із застосуванням електричного струму не змогли зламати волю Ольги Басараб (уроджена – Левицька). Уранці 13 лютого жінку знайшли повішеною на вишитому рушнику на ґратах вікна камери. Закатована, вона ще змогла видряпати на тюремній стіні: «Вмираю, замучена, помстіть!»
Із початком Першої світової разом з Оленою Степанів 25-річна Ольга організовує першу жіночу чоту Українських Січових Стрільців, до складу якої увійшли 33 жінки та 300 чоловіків. До цього вона працювала в «Жіночій громаді», «Просвіті», «Пласті», вела курси для неписьменних, водила сільських дівчат на денні вистави в театр. Під час Першої світової активно допомагала пораненим українським воїнам австрійської армії, Українській Лізі миру й свободи та Українській секції Міжнародної організації Червоного Хреста, від якої за подвижницьку роботу удостоєна срібної медалі.
За Директорії Української Народної Республіки Ольга Басараб працювала секретарем Українського посольства у Фінляндії, а згодом бухгалтером посольства УНР у Відні. Завдяки гарному знанню іноземних мов вона вільно почувалася в європейському середовищі, відвідувала різні західноєвропейські держави, легко й невимушено встановлювала контакти з дипломатами, представниками політичних і ділових кіл. Саме у цей час підрозділ так званої загальнодержавної розвідки – відділ закордонної інформації політичного департаменту Міністерства внутрішніх справ УНР почав активно використовувати закордонні дипломатичні представництва для добування розвідувальної інформації.
Ольгу Басараб також залучили до розвідувальної діяльності в інтересах Української держави. Вона легко провозила через кордони документальні матеріали, за які, у разі їх вилучення поліцією, могла бути заарештована і звинувачена у шпигунській діяльності.
У вересні 1920-го стає членом підпільної Української військової організації, особистою зв’язковою полковника Євгена Коновальця.
1923 року Ольга переїхала до Львова, де співпрацювала з Українською Військовою Організацією (УВО) – підпільною організацією військовиків, заснованою 1920 року колишніми старшинами корпусу Січових стрільців і Української галицької армії. У цій організації виконувала роль зв’язкової. На жаль, у архівах не збереглося відомостей про характер завдань, які їй доручали. Усе відбувалося за обставин найвищої секретності.
Заарештували мужню українську розвідницю 9 лютого 1924 року. У її квартирі польська поліція виявила й вилучила матеріали УВО на 19 аркушах, у яких зазначались місця дислокації польської армії, адреси командирів військових частин, звіт про діяльність польської розвідки тощо. Ольгу ув’язнили, звинувативши в шпигунстві на користь веймарської Німеччини та більшовицької України. Після допитів та жорстких катувань жінка померла, не виказавши нікого з побратимів.
Нині вже неможливо з’ясувати подробиці трагедії. За однією з версій, не стерпівши принижень, горда українка наклала на себе руки. Проте згодом офіційне повідомлення про самогубство опротестувала громадськість – в’язничні ґрати надто високо, щоб нещасна самотужки могла прив’язати зашморг.
26 лютого Ольгу Басараб поховали на Янівському цвинтарі у Львові. У церемонії прощання взяли участь кілька тисяч львів’ян і кількасот поліцейських. Очолили похоронну процесію десять священиків. Домовину з тілом несли студенти.
Могила Ольги Басараб на Янівському цвинтарі всі наступні роки міжвоєнної епохи стала об’єктом паломництва українців. Але таємниця її загибелі досі до кінця не розкрита.
