Розпочавши службу Україні на посаді командира 1-го Волинського корпусу Армії УНР фаховий військовий зріс до служби у Генеральному штабі Дієвої Армії, а в підсумку обійняв посаду Військового…
У серії авіаційних шоу, які прокотилися Європою, традиційно виступали українські пілоти. Щоразу європейська публіка із нетерпінням чекає на Flanker – винищувач Су-27, який пілотує український ас. І саме українця – льотчика 1-го класу миргородської бригади тактичної авіації Повітряних Сил підполковника Юрія Булавку у польській Гдині нагородили «повітряним оскаром» і визнали найкращим пілотажником.
Льотчик-ас відверто розповів журналісту АрміяInform про вимогливих вчителів, про те, що відбувається після шоу, коли стихають овації, а також про болючі питання, які зазвичай залишаються за кадром …
– На авіашоу в Гдині українська делегація цьогоріч дебютувала і одразу перемога. Чим вдалось вразити перебірливу європейську публіку?
– Це було суто цивільне авіашоу зі своїми цікавинками на кшталт нічних салютів. Цього року на нього вперше запросили військовослужбовців із різних країн. Чим вражали? Насамперед красивим літаком, що розбавив колорит здебільшого натівської техніки. Наш багатотонний винищувач хоч і великий, у повітрі має дуже граційний і незвичний вигляд… Але, звісно, якщо зазирнути, так би мовити, за лаштунки шоу, то все не так просто і позитивно. Сказати, що ми були за кордоном, побачили світ? Зовсім ні. Це важка робота, коли цілий день проводиш на аеродромному бетоні, готуєшся, чекаєш, проробляєш політ… Навіть коли відточив до автоматизму всі рухи, все одно не розслабляєшся. Важливо ж, щоб усе було не лише красиво, а й максимально безпечно. А ще мимоволі стежиш за «конкурентами» і підмічаєш: «Ого, як у нього красиво вийшло! Як би це собі не дати в штангу?» Що вже казати про тривалу підготовку в Україні… А тим часом глядачі побачать усього кілька хвилин красивих віражів…
– Ваша програма – це 28 фігур вищого пілотажу. Та це не просто ефектні маневри…
– Кожна фігура вищого пілотажу – елемент реального бою, а не просто красивий маневр у повітрі, як це сприймають цивільні. Не буду розкривати всіх секретів, та в моєму виступі використовувались і елементи завдавання ударів по землі, і перехоплення, й атаки повітряних цілей… У нас є досвід польотів в умовах бойових дій, а там не просто статуетки дарують за чітко виконану фігуру…
У наших льотчиків часто «плагіатять» елементи програми
– А у льотчиків «плагіат» існує? Трапляється, що підглядаєте для себе якийсь елемент у закордонних колег і потім додаєте його до програми?
– Насправді, «плагіатять» частіше у нас. Із кожним роком помічаю, як у інших країн з’являються ті ж елементи, що й у нас, лише з деякою адаптацією. Зрештою, ніхто не забороняв спортивної конкуренції. Але я чому про це так спокійно кажу? Бо все одно залишаються фігури, які ніхто, окрім нас, робити так і не навчився, до прикладу, «колокол». Хоча питання часто не в майстерності пілотів, а в тому, що техніка може не витримати…
– Чим корисні для України – ці виступи та перемоги?
– Я скажу банально, але щиро, що пишаюсь представляти українські Повітряні Сили на міжнародній арені. Нас усі знають, чекають, цікавляться, куди ми наступного разу поїдемо. Про наші виступи завжди дуже позитивно відгукуються. Після виступу починають масово шукати нас у соціальних мережах, брати автографи, фотографуватись…. Це приємно. Одна маленька дівчинка мене, кремезного чоловіка, так обійняла після виступу в Польщі, що думав, ні вдихнути, ні видихнути не зможу… Наші перемоги є своєрідним стимулом і для нового покоління авіаторів. Молоді пілоти часто підходять і питають: «Як навчитись так красиво літати?» Відповідаю, що всьому свій час.
Когорта українських асів…
– Вашим учителем був Олександр Оксанченко…
– Чому був? І нині є. Сподіваюсь, ще довго контролюватиме всі мої деталі в небі, адже таких людей – одиниці. Найважливіше, що він мені постійно повторював, це те, що майстерність і відповідальність – синоніми. Він навчив мене всьому. А його навчив легендарний генерал Василь Нікіфоров, а того – Федір Тищук. А першим Україну на міжнародній арені представляв Микола Коваль. Ось так продовжується спадкоємність поколінь хороших людей, закоханих у небо. До речі, після мого виступу в Англії Коваль перетелефонував мені і привітав із нагородою. Це було неймовірно приємно. Він у 1996-му теж її отримував. Ви не уявляєте, як було приємно почути від людини, якою захоплювався все своє зріле життя, що виступ сподобався, підросла достойна зміна…
«На час виступів ми не полегшуємо своїх бойових літаків, не знімаємо комплексів. Повертаємось – підвісили ракети і несемо бойове чергування»
– А, коли авіашоу разом із оплесками й призами завершується – то що далі?
– Щойно повернулись із Польщі, заступив на бойове чергування разом із іншими льотчиками частини, почали готувати польоти вже за програмою бойової підготовки… У нас – бойові літаки, і ми навіть на час виступів не полегшуємо їх, не знімаємо комплексів. Тож прилетіли – підвісили ракети і несемо бойове чергування!
– Про що у Вас найбільше болить голова як у заступника командира бригади тактичної авіації?
– Хотілося б, щоб наша техніка розвивалась і була вагомим аргументом у питанні захисту країни. До прикладу, коли ми були в Литві і там стояло п’ять F-16 та наш красунчик Су-27, одразу стало зрозуміло, хто на що націлений. І хоч F-ки програють за деякими маневрами, однак у питаннях радіоелектроніки та авіоніки переважають на голову. Зрозуміло, що авіація – це величезні кошти, але варто добре вивчати історію, щоб зрозуміти, що такі інвестиції – необхідність. Та я оптиміст і вірю, що в найближчому майбутньому будуть глобальні зміни на краще.
– Ніколи не шкодували, що обрали таку непросту професію?
– Пам’ятаю, як школярем пильно та із захопленням дивився пілотажі різних льотчиків… Я і мріяти не міг, що колись усі дивитимуться на мене… Просто йшов до своєї мети і досягнув її. Я хоч і з військового покоління, та перший офіцер у родині. Авіація – це хвороба. Я закохався в небо ще з другого класу, відтоді нічого не змінилось.
