Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Учора, 23 лютого, відбувся шостий випуск ювілейного десятого сезону вокального проєкту «Голос країни». Одним з тих, хто зумів цього недільного вечора зачарувати суддів співочими здібностями, став 26-річний офіцер ЗС України лейтенант Василь Процюк.
Його виконання пісні Сергія Бабкіна «Пробач» збурило глядацьку залу й підкорило серце одного з тренерів — народної артистки України, солістки Заслуженого академічного Ансамблю пісні й танцю ЗСУ Тіни Кароль.
Отже, подальший творчий шлях на проєкті офіцер торуватиме під опікою цієї талановитої співачки.
— Василю, як Ви стали учасником шоу?
— Я над цим довго думав: чи варто, чи стане сил і часу. Впродовж кількох сезонів примірявся до того, аби подати заявку. І от, відчувши, що готовий до змін, вирішив ризикнути. А чом би й ні?
— Очевидно, ще змалечку мріяли стати артистом?
— Якщо скажу «так» — це буде неправда. Найперше хотів стати кухарем, як і моя мама Наталія Володимирівна. Дещо пізніше — електрогазозварювальником, як батько Василь Васильович. Подорослішавши, мріяв про те, як водитиму маршрутку. Найцікавішим, напевне, є те, що співаючи ніколи не задумувався над тим, що це може стати справою життя. А тому не маю жодної музичної освіти.
— Хоч би як там було, а сьогодні ми спілкуємося з приводу Вашої участі в пісенному талант-шоу, яке потребує наявності в конкурсантів вокальних здібностей і хисту…
— Про це судити вам — глядачам. Хочу лише сказати, що армія допомагає особистості розкритися. Не я перший і не я останній — прикладів у різних сферах чимало. Вперше на велику сцену, якщо так можна сказати, вийшов під час навчання у стінах нинішнього Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
— А яким був шлях до війська?
— У старших класах і не мріяв про фах військового. Саме тому вступив і навчався у нашому економіко-правовому коледжі, до речі, на кухаря. Але потім прийшла повістка йти до війська. І я не пручався. Відслужив. Мав повертатися до навчання, але… За два місяці знову повернувся до служби, вже на контракт — це вийшло досить спонтанно. А потім не згледівся й уже офіцер. Така от історія.
— А поза проєктами є улюблені автори, твори?
— Звісно, їхній список досить широкий. Найбільше люблю виконувати пісні, в яких ідеться про відчуття, життя. З-поміж інших помітних постатей на музичній ниві шаную творчість братів Меладзе.
Однак найулюбленішим твором є пісня Володимира Івасюка на вірші Богдана Гури «Балада про мальви». Саме її виконую найчастіше й вона є моєю «візитівкою». Цей твір дуже потужний за змістом та показує, що материнська любов є незнищенною.
— Чи є особливі ритуали перед виходом до глядачів?
— Особливих немає. Головне — відчувати публіку, але то вже тонкощі. Найбільше хвилювався під час першого виходу на сцену в університеті — його пам’ятатиму завжди.
А от тепер відчуваю зовсім інші емоції. Я ж нікому нічого не казав — чекав результату відбору. І от дочекався. Сказав мамі, а вона не повірила: «Не може бути, невже пройшов, справді?..»
Уже пізніше про це дізналися друзі, знайомі. У мене аж телефон «глючив» від кількості СМС і дзвінків. Фантастичне відчуття насправді.
— Розкажіть про враження від участі в «Голосі країни».
— Так, є певні нюанси участі в шоу. Передусім здобув досвід роботи на великій сцені з чудовою публікою, неймовірним світлом і звуком. Познайомився з дружнім колективом, в якому кожен готовий допомогти.
Зрештою на «Голосі країни» такі самі порядки, як і у військовій частині: все чітко розписано й розплановано. Тому почувався у своїй тарілці.
А яка неперевершена творча атмосфера панує на майданчику. Звідусіль, зі всіх гримерних чутно, як учасники розспівуються, відточують кожне слово — все це заради того, аби вийти на сцену і… «задати жару». Скрізь усмішки й чудовий настрій. Він дещо зникає перед виходом на сцену, але потім змінюється шаленим щастям та адреналіновою ейфорією. Цей стан не передати словами, його можна лише відчути.
— Дякую за гарний настрій та позитивні емоції. Успіхів і подальших звершень.
— Навзаєм, до зустрічі.
Довідково: Василь Процюк родом із села Великий Житин Рівненської області. Нині хлопець — спеціаліст з морально-психологічного забезпечення. Проходить військову службу в одній з військових частин Повітряного командування «Захід».
