Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
У День Героїв Небесної Сотні у Хмельницькому відбулася прем’єра унікального театралізованого драматичного дійства «Монологи війни. Жінки». Кореспонденти АрміяInform вже писали, що цей мистецько-реабілітаційний проєкт є продовженням «Монологів війни», який вперше був представлений в обласному центрі рік тому.
Організатори на чолі з автором ідеї, режисером-постановником Володимиром Павловським, присвятили його воїнам, які загинули в районі проведення АТО/ООС, та їхнім сім’ям.
Глядачі із затамованим подихом слухали реальні історії про війну з вуст жінок – військовослужбовців, волонтерок, рідних загиблих у російсько-українській війні. Вони важко й водночас охоче та з радістю, з душевними переживаннями, болем і слізьми ділилися спогадами, адже пам’ять вічна і завжди береже особливі моменти життя.
Під час дійства прозвучали монологи Оксани Анодіної, ветеранки ЗСУ, учасниці АТО й ООС з позивним «Мама», Ольги Саліпи, поетеси, дружини загиблого офіцера та Почесного громадянина міста Хмельницького Сергія Саліпи, Наталії Баран, матері загиблого лейтенанта Максима Яровця, Лесі Стебло, волонтерки та громадської діячки, Анни Побережняк, матері чотирьох дітей, сестри, яка втратила на війні старшого брата Олександра Яроцького та Марини Українець, співачки, волонтерки мистецької сотні «Гайдамаки».
Учасниця бойових дій Оксана Анодіна з болем у душі, ніби гортаючи сторінки тих кривавих подій, розповідала про бойових побратимів, про біль і страх, втрати та дружбу на війні.
Кожен монолог поєднувався з певною важливою для жінки деталлю.
– Кожна з героїнь має якусь дорогу їй річ, пов’язану із втратою рідних або перебуванням на війні, – розповідає Володимир Павловський. – Наприклад, в Ольги Саліпи це листи, які писав їй чоловік з війни, в Оксани Анодіної – дороговказ «Щастя», незвичний подарунок, який зробили їй на день народження колеги. У Наталії Баран – светр сина, який вона після його загибелі навіть прати не хоче, адже ця річ зберігає запах близької людини.
Після завершення вистави подяку учасникам проєкту висловив міський голова Олександр Симчишин.
– Хочу подякувати учасникам неймовірно мистецького, героїчного, мотиваційного й патріотичного проєкту, багатьох з яких знаю особисто. Сьогодні плакав весь зал. Я зрозумів, що сльози бувають і в сильних чоловіків. Але чоловічої сльози замало. Ти завжди маєш знаходити в собі сили, енергію, аби в пам’ять усіх наших хлопців, які полягли, будувати ту державу, за яку вони віддали власне життя. Дякую Володимиру Павловському й Наталії Паляниці. Цей проєкт обов’язково матиме продовження, – зауважив Олександр Симчишин.
