У 57-й окремій мотопіхотній бригаді імені кошового отамана Костя Гордієнка чекають на готових повернутися після СЗЧ і гарантують справедливе людяне відношення. Про це розповів…
– У 1985 році мене викликали на комісію і сказали: «Товаришу майор, вас чекає велика честь виконати інтернаціональний обов’язок у Афганістані. Ви згодні?» Звичайно, як офіцер я сказав «так». Тож потрапив до Афганістану і прослужив там до 1987-го, – поринув у спогади Валерій Малашенко і продовжив: – Потрапив у окремий дорожньо-комендантський батальйон, який розташовувався на ділянці довжиною 250 км трасою від Хайратона до Пулі-Хумрі та Даши. Підрозділ виконував бойові завдання із супроводження наших автоколон. За день мали провести від 5 до 6 колон, починаючи від кордону з Радянським Союзом і углиб Афганістану.
– Часто бійців втрачали через власну безвідповідальність
– Вервечки авто перевозили пальне, будматеріали, боєприпаси, продовольство. Батальйон наш розташовувався практично в пустелі. Двічі на тиждень вітер-«афганець» зупиняв усе довколишнє життя. Ми активно працювали з місцевим населенням. Я служив замполітом батальйону, і самі розумієте, що на всій підопічній ділянці мали знати всю обстановку. Бо, супроводжуючи такі вантажі, ми розуміли, де нас пропустять, а де можуть розбити. Тому доводилося часто виїжджати у кишлаки, домовлятися з бандформуваннями, з їхніми муллами, щоб конкретна колона проходила без перешкод. Велику роль у цій справі відігравали наш особливий відділ та афганський Царандой. Контррозвідники завжди погоджували рух колони.
Перший рік був відносно спокійним, а на другий вже почали бити наші колони. Але, як правило, бійців ми втрачали через власну безвідповідальність. Бували випадки, що колона, зупинялася, приміром, біля якогось КПП. Солдат виходив з автоматом, підходив до магазину, до бачі – хлопчика і нахабно вимагав безплатно віддати йому продукти, які йому були потрібні. І колона рухалася далі. Цей бача повідомляв історію батьку й душманська розвідка дуже швидко вираховувала кривдника. Не проїхавши і години, колона потрапляла під обстріл. Коли ми починали розбиратися і дізнаватися, чому так вийшло, була одна відповідь: «Ваш солдат пограбував магазин». Ось це були рідкісні, але дуже неприємні моменти.
Другий момент: режим руху колон був лише в зазначені години із 6-ї ранку і до 4-ї дня. Опісля жоден наш БТР, машина не мали права рухатися. Але знов-таки наша розхлябаність! Коли солдат чи офіцер виїжджав за потреби у магазин, на нас уже чекали. У мене так загинув командир роти – від пострілу із гранатомета у БТР. Якщо офіцер, солдат, прапорщик гинув по «дурості», недисциплінованості, нашим завданням як керівництва батальйону було відправити його додому як «вантаж-200». І при цьому ми мали пояснити, за яких обставин він загинув. Ми вигадували бойові епізоди, щоб потім сім’я могла отримати за нього пільги. Гірко говорити про таке. Але це факти.
– Афганські військові залюбки дивилися радянські фільми
– Для покращення дружніх стосунків між афганськими і нашими військовими у вихідні влаштовували спортивні змагання. Часто навідувались у частини афганських військ і демонстрували їм фільми. Особливою популярністю користувалися «Чапаєв», «Щорс». Наші стрічки-бойовики були близькі за менталітетом. Дивилися без перекладу по кілька разів.
За час служби я отримав орден «За службу Батьківщини» ІІІ ступеня. Присвоїли звання полковника. Не зазнав жодного поранення, може тому, що завжди думав про родину. Ми дуже багато хлопців втратили в Афганістані. Із побратимами спілкуємося, листуємося, хоч і живемо у різних країнах. 1979 рік – початок цієї війни. Цю дату ми, афганці, вважаємо фатальною. Саме стільки офіцерів полягло у тій бійні. Стосовно кількості загиблих саме під час бойових дій, то вона сягає понад 40 тисяч. Це, якщо не брати до уваги тих, хто помер від ран, каліцтва вже після війни…»
З особової справи: Валерій Олександрович Малашенко, 1952 р. н., кадровий офіцер. Народився в Києві. Закінчив Київське загальновійськове командне училище імені М. В. Фрунзе. Заступник командира окремого дорожньо-комендантського батальйону з політичної частини. Служив у Афганістані в 1985–1987 рр. Полковник запасу.
Записав Володимир ЕННАНОВ, спеціально для АрміяInform
