Ледь помітна на екрані тепловізора жаринка цигаркового недопалку стала тією дрібницею, яка зробила перше бойове застосування інноваційного керованого авіабоєприпасу легендарним моментом…
Він самовпевнений, зухвалий, чомусь щиро вірить, що має право керувати чиїмось життям, вважає себе вище добра і зла й здебільшого використовує абсолютно всі ресурси (підчас незаконні), щоб утримувати контроль над підлеглими. Все перераховане характеризує керівника-диктатора, якому знайшли ще й іншу назву: «токсичного» керівника.
І якщо в цивільній організації або компанії за наявності такого самодура можна майже безболісно залишити колектив, то в армійському осередку все значно складніше. Для людей при погонах військова частина, підрозділ чи установа часто-густо стає навіть не другим, а першим домом. В армійському колективі військовослужбовець проводить майже половину дорослого життя. І якщо на чолі роти, батальйону, а то й бригади «виростає» зарозумілий і несправедливий командир, служба може перетворитися на пекло.
‒ На тактичному рівні «токсичні керівники» не несуть великої небезпеки, ‒ зауважив у бесіді з кореспондентом АрміяInform перший заступник начальника Головного управління морально-психологічного забезпечення ЗС України полковник Володимир Яцентюк. – Але якщо їхні недоліки й помилки в роботі з особовим складом вчасно не помітити і дати їм «зелене світло» на вищі посади, можуть бути скалічені людські долі, постраждає імідж військової частини та армії в цілому.
Володимир Миколайович навів приклад, коли завдяки ретельному вивченню службової діяльності командира досить високого рівня, вдалося виявити неповажне ставлення офіцера до підлеглих і запобігти призначенню його на досить відповідальну посаду в керівництві виду Збройних Сил.
‒ Нині в Головному управлінні морально-психологічного забезпечення розпочато роботу над методикою рейтингової системи оцінки персоналу, ‒ поділився планами діяльності полковник Володимир Яцентюк. – Це буде трирівнева система, яка включатиме оцінку діяльності офіцера керівником, підлеглими, і ми пропонуємо, щоб офіцер сам себе оцінив.
За словами полковника Яцентюка, це дасть змогу визначити ефективних офіцерів-лідерів, яких можна у першу чергу просувати по службі, звернути увагу на перспективних «тяглових конячок», на яких тримається колектив, і, нарешті, вирішити, як позбавитися «баласту», що не дає рухатись вперед.
‒ Об’єктивність такої методики очевидна, ‒ вважає Володимир Миколайович. – Приміром, якщо керівник частини або підрозділу оцінює себе позитивно, підлеглі, як кажуть, горою за свого командира, а вище керівництво оцінює його незадовільно, то про що це говорить? Це означає, що існує конфлікт і треба вести предметну розмову з вищим керівником, і з’ясовувати причини «нелюбові».
Методику, яку розробляють, у форматі експерименту запровадять уже цього року.
