Навчально-науковий інститут фізичної культури та спортивно-оздоровчих технологій є структурним підрозділом Національного університету оборони України, який проводить підготовку курсантів, для подальшої служби на посадах…
Сьогодні, 8 січня, виповнилося б 85 років відомому українському поету Василю Симоненку – одному з найяскравіших представників покоління «шістдесятників», який увійшов в історію вітчизняної літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини ХХ ст.
Народився він 1935-го в селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і холод. Навчався на факультеті журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Під час навчання працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником літстудії. Тоді ж почав писати вірші. Після закінчення вишу – співробітник газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета».
За свою небайдужість і активну громадянську позицію всюди зазнавав цькувань з боку владних партійних структур.
У 1962 році Василь Симоненко разом із друзями віднайшов місця масових поховань жертв сталінських розстрілів на Лук’янівському й Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що його жорстоко побили КДБісти. Відтоді він заслаб: його мучили постійні болі, а пізніше діагностували рак нирок. Помер Василь Андрійович 13 грудня 1963-го у Черкасах, де його і поховано. Поет прожив лише 28 років! З великими труднощами однодумцям вдалося надрукувати його твори: 1964 р. — «Земне тяжіння», 1965 р. — збірку новел «Вино з троянд», 1966 р. — «Поезії», 1981 р. — «Лебеді материнства».
Василь Симоненко, 1962
Де зараз ви, кати мого народу?
Де велич ваша, сила ваша де?
На ясні зорі і на тихі води
Вже чорна ваша злоба не впаде.
Народ росте, і множиться, і діє
Без ваших нагаїв і палаша.
Під сонцем вічності древніє й молодіє
Його жорстока й лагідна душа.
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!
Ви, байстрюки катів осатанілих,
Не забувайте, виродки, ніде:
Народ мій є! В його гарячих жилах
Козацька кров пульсує і гуде!
