Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Ще з дитинства Олександр зачитувався романом «Спартак» Джованьйолі, цікавився давньоримською епохою і римськими війнами. З часом захоплення античністю вплинуло і на вибір професії. Після закінчення університету він повернувся до школи рідного села Добропілля на Херсонщині читати історію.
Якось, вже маючи три роки учителювання, він зрозумів, що треба щось змінювати у житті. Знову всі думки заповнила найкраща в історії римська військова машина. Легіонери, які постійно тренуються і вдосконалюються. Єдиною структурою, яка, на його думку, могла б втілити ці мрії, була армія.
Тож молодий вчитель вирішив поповнити лави війська й розпочати бойову службу навідником танка в складі окремої танкової бригади.
Перша ротація армійця на схід почалась у липні 2014-го. Тоді Олександр із побратимами зайняв позицію в районі кургану Могила-Гостра неподалік Дебальцевого. Але ж у масових танкових боях підрозділ участі не брав. Потрапивши до війська за мобілізацією, дехто з хлопців навіть не пройшов навчання за військовим фахом. Тому, отримавши гранатомети, кулемети й автомати, вони виконували наказ – оборонятися.
Щодня їм дошкуляли російські окупанти, накриваючи позиції із «Градів». Тоді ж у нагоді стали педагогічні навички Олександра. Він розповідав хлопцям про вплив російської пропаганди, що призвів до незнання реальної власної історії, особливо тут, на Донбасі.
Згодом наш герой перевівся до окремої гірсько-штурмової бригади. Однією з яскравих подій у цьому відрізку його життя Олександр вважає звільнення у січні 2018-го від окупантів Катеринівки на Луганщині. Наші військові швидко зайняли нові позиції перед селом і в такий спосіб, ризикуючи життям, відтягнули ворожий вогонь на себе. Кулі та снаряди, які раніше летіли в оселі мирних мешканців, діставалися армійцям.
Нині Олександр боронить країну на Маріупольському напрямку. Військовий розповідає, що, на відміну від римлян, які в залізних обладунках зі списами і мечами йшли на ворога, дивлячись очі в очі та билися стінка на стінку, росіяни інші.
Противник зазвичай поводяться підступно. Загарбники не припиняють спроб просунутись уперед. Позиції наших захисників від ворожих укріплень тут розділяють декілька сотень метрів, які окупант час від часу прагне захопити.
Напередодні новорічних свят Олександр чекає від російських найманців чергові «подарунки» – рясні обстріли. Від них на інше годі сподіватися.
