Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Вже близько 10 років військовослужбовець Валерій проходить військову службу у Збройних Силах України. Він старший технік роти в механізованій бригаді. До призову працював на «Укрзалізниці» провідником. Воїн є батьком чотирьох синів. Старшому – 25 років, молодшому ледь виповнилося 5.
З початком воєнних дій на Сході України Валерій та його старший син одразу ж пішли боронити українську землю. Син проходив службу в десантно-штурмовій бригаді. Особливі хвилювання у батька були, коли хлопець виконував бойові завдання під час захисту Донецького аеропорту, та все ж минулося.
– Інколи спілкуєшся з людьми, і чуєш, що тому не треба, інший не хоче, але все ж таки хтось повинен захищати державу. Мирне населення хай не хвилюється, ми зробимо все і навіть більше, аби вони спали спокійно, – каже військовослужбовець Валерій.
З дитинства боєць захоплюється технікою, любов до неї прищепив і синам.
Всі рідні та близькі пишаються Валерієм, особливим прикладом він є для своїх дітей. Зокрема 13-річний син планує вступати до військового ліцею, аби продовжити справу батька та старшого брата.
