Одним із напрямів його діяльності є забезпечення харчування для військовослужбовців. Також у сфері його відповідальності — речове забезпечення в нашій армії. Що вже зроблено за цей період…
Після зустрічі у «нормандському форматі» президент Російської Федерації знову згадав свою улюблену тему про порушення прав російськомовного населення України. Він заявив: «Мы естественно хотим, чтобы русскоязычное население, не только на Донбассе, по всей Украине, пользовалось равными, демократическими правами. Хочу обратить ваше внимание на то, что русскоязычными на Украине считают себя 38% граждан страны. А со следующего года, как известно, все русские школы, так называемые, переводятся на украинский язык».
Великий «демократ» Путін продовжує з того, з чого почався вже кілька століть тому наступ росіян на українську націю – з мовного питання. Адже не так давно, у 2014–2015 роках, піддавшись пропаганді Кремля, багато росіян поїхали на Схід України вбивати наших громадян, щоб, як їм здавалося, захищати, зокрема, і російську мову як основу «Русского мира».
Дещо про російську мову, яка є рідною для росіян і чужою для інших народів. У 2001 році в Україні проведено перепис населення, відповідно до якого в державі проживало 72,82 % українців, 17,28 % росіян та 9,9 % представників інших народів. Найбільше росіян проживало в АР Крим – 58,32 %, Донецькій – 38,22%, і Луганській областях – 39,05 %.
У 2001 році населення України становило 48,2 млн осіб. За даними Держстату, без АР Крим і частини Донбасу, на кінець 2019 року населення держави становить 41,96 млн осіб. Звісно, дані приблизні, адже їх точно назвати без проведення перепису важко. Але вони свідчать: росіяни навіть до мовного питання завжди були нацменшиною в Україні. Де взялися путінські 38 % російськомовних в Україні, невідомо. Але можна стверджувати, що в українській армії і серед добровольців, які вступили в бій з росіянами на Сході, значна кількість російськомовних воїнів.
Виникає логічне запитання: звідки взялася така кількість росіян на нашому Сході і Півдні? Куди поділись мешканці, які там проживали?
Організовані Москвою масові розстріли, переселення до Сибіру, спустошення сіл під час Голодомору і засилля переселенців з Росії змінили демографічну картину. На Сході України більшовики зменшували кількість українськомовних видань, українську поступово витіснили з усіх сфер життя. Переселенцям довелось використовувати російську як основну для комунікації. Як результат – українська поступово виходила з ужитку і на побутовому рівні. Це призвело до домінування російської, особливо в містах.
Мова – важлива ознака національної ідентичності, культури й історії народу. Бо, як писала Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову. Ми повинні бути свідомі того, що мовна проблема для нас актуальна і на початку 21 століття. І якщо ми не схаменемося, то матимемо дуже невтішну перспективу».
З українською мовою імперці завжди боролися й намагалися її знищити.
У 1627 році цар Олексій Михайлович видав указ, згідно з яким вимагалося зібрати в церквах усі книжки українською і спалити.
Цар Петро I у 1709-му видав указ про заборону друкування книг українською.
1748-го за указом Синоду заборонено викладання українською мовою, закрито 866 шкіл. І це у той час, коли в самій Московії шкіл було менше 100.
У 1863 році з’явився Валуєвський циркуляр: «Украинского языка нет и не было, а кто этого не признает – враг России». І це далеко неповний список заборон.
Влада в Росії змінюється, а політика щодо України була і є незмінною
На початку 20-го століття міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Столипін писав, що історичним завданням російської державності є боротьба з рухом, який нині зветься українським, що містить у собі ідею відродження старої України. Влада в Росії змінилася, не стало царя, але політика знищення української мови залишилась.
Лев Троцький говорив «Без України немає Росії. Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря – Росія існувати не може». Не стало комуністів у Росії, прийшли до влади демократи, політика знову зосталася незмінною. У настільній книзі Путіна «Основи геополітики Росії» її автор і теоретик О. Дугін зазначає, що українське питання (тобто незалежність України) «потребує відповідних заходів, оскільки мова йде про завдавання Росії сьогодні стратегічного удару, не реагувати на який Росія просто не має права». Далі теоретик розкриває мету зовнішньої політики Кремля: «Подальше існування унітарної України неприпустиме. Ця територія повинна бути поділеною на декілька поясів». У книзі наведені конкретні рекомендації з розчленування України і знищення її державності.
У різні роки головні ідеологи й прибічники знищення України як самостійної держави, доволі чітко висловлювали плани Москви щодо нашої держави. Так, Володимир Жириновський на початку 1990-х: «Нам потрібна Росія в кордонах початку століття чи хоча б у кордонах 1977 року, а для цього слід позбавити колишні республіки, що стали суверенними державами, енергоресурсів. Головна мета – відтворення імперії зразка 1900 року».
У 2003 році під час Керченської кризи ексміністр закордонних справ А.Козирєв відкрито заявив, що Росії потрібна не тільки Керченська протока, а вся Україна.
Представник російських промисловців А. Кох у одній із телепередач висловив претензії РФ не лише до острова Тузла, а й до Криму, Херсона, Миколаєва, Одеси. «Єдиний шлях – економічна експансія, це фактично скупка земель, нерухомості, заводів, інфраструктури». Економічну експансію росіян зупинили події 2014-го, натомість почалася воєнна експансія.
Як бачимо, сучасна Росія, ще задовго до вторгнення в Україну, фактично не визнавала наш суверенітет. Природу Російської держави досить чітко описав один із ідеологів комунізму за багато років до народження нинішнього президента РФ. У 1856 році Карл Маркс у роботі: «Викриття дипломатичної історії 18 століття» написав наступне: «Росія народжена і вихована в мерзенній та приниженій школі монгольського рабства. Сильною вона стала лише тому, що в мистецтві рабства була неперевершеною. Навіть і тоді, коли Росія стала незалежною, вона й надалі залишалася країною рабів. Петро I об’єднав політичну хитрість монгольського раба з величчю монгольського повелителя, якому Чингізхан заповідав покорити світ.
Політика Росії – незмінна. Російські методи й тактика змінювались і будуть змінюватися, але головна мета російської політики – підкорити світ і керувати ним – є та буде незмінною. Московський панслов’янізм – всього лише одна із форм загарбництва».
Довідка: панслов’янізм – ідеологія, спрямована на визнання особливої ролі Росії серед слов’янських народів. Дуже влучно стосовно цієї ідеології висловився Карел Чапек: «Росіяни все навколо себе називають слов’янським, щоб потім все слов’янське назвати російським».
І, як писав український письменник Василь Захарченко: «Рідна мова дається народові Богом, а чужа – людьми, які приносять її на вістрі ворожих списів».
