Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Учорашній Дзвін Пам’яті в Міноборони лунав дев’ять разів, вшановуючи українських захисників, які віддали свої життя, боронячи державу на Сході.
— Мій Ігор говорив: «Я не хочу, щоб над нашою домівкою літали снаряди…» — згадує дружина полеглого воїна з Дніпропетровщини. Кореспонденти АрміяInform із присутніми вшанували пам’ять героїв і поспілкувалися з Наталією Удовицькою, яка цього дня 2014-го втратила коханого, а Україна — патріота.
— Ігор, як і більшість чоловіків у Дніпродзержинську (нині — Кам’янське), працював на заводі ПАТ «Дніпровагонмаш». Із початком війни отримав повістку. Я підтримала його намір і вибір, наші погляди на життя й те, що коїлось, збігалися… Він був справжнім чоловіком, чудовим батьком, вірним другом, — розповідає Наталія.
Ігор Удовицький пішов до війська під час другої хвилі мобілізації, потрапив служити до 39-го мотопіхотного батальйону, створеного як підрозділ тероборони і сформованого з мешканців Дніпропетровщини.
— У 2014 році наша область, що межує з Донецькою, теж потрапляла під інформаційні маніпуляції. Однак патріотів у нас більше. Тому свідомі громадяни пішли захищати рідні домівки. Товариш Ігоря із заводу теж подався на фронт… Батьки чоловіка похилого віку, і про участь у бойових діях сказала вже тоді, коли дізналася страшну звістку, — згадує жінка.
Із травня 2014-го Ігор пройшов бойове злагодження, пригадуючи навички військової служби. Із червня у складі підрозділу ЗСУ виконував бойові завдання на підступах до Донецька, Іловайська та міст Луганщини.
П’ять років тому до військових на одному з блокпостів Луганщини сепаратисти, замасковані під робітників Луганських ЛЕП, попросили про допомогу в ремонтних роботах. Бійці згодились. А дорогою втрапили у ворожу засідку… Близько 11-ї ранку поблизу населеного пункту Кряківка автівку, в якій їхав головний сержант розвідвзводу Ігор Удовицький і його побратим Володимир Коновалов, нещадно розстріляли… Чоловіки загинули на місці.
Нині Наталія виховує двох доньок, доглядає за батьками Ігоря й працює на заводі контролером відділу техконтролю. Розповідає, що командири і побратими чоловіка не забувають про їхню родину.
— Хлопці завжди дзвонять, підтримують, ми часто зустрічаємося. Досі згадують про те, чого їх навчив мій Ігор. Він добряче розбирався у тактичних елементах. На бойовому злагодженні навіть допомагав командирам у навчаннях підлеглих. Мабуть, йому таки слід було стати військовим, — розповідає жінка.
— А ще з юних літ Ігоря називали «Пітоном». Так повелося ще зі школи. Ми ж учились разом. Удовицький — удав, а в нас був пітон, — згадує з теплою усмішкою Наталія. — Так і повелося, що й на фронті його так нарекли.
Адміністрація міста Кам’янське вирішила оплатити поїздки до столиці Наталії й дітям у дні вшанування Ігоря Удовицького. Цього разу вдова приїхала з молодшою донькою Анною і племінником.
— Уклоняюсь усім воїнам, що так мужньо боретеся. Сили вам, хлопці та дівчата, і наснаги. Бережіть себе! — звернулася Наталія до всіх захисників України.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року Ігоря Удовицького нагороджено орденом «За мужність» III ступеня (посмертно). Розпорядженням міського голови Кам’янського від 11.10.2016 року його нагороджено пам’ятною відзнакою — нагрудним знаком «Захисник України» (посмертно).
