«Я мрію про те, щоб бути корисним — допомагати, захищати. Робити свою роботу якісно та в тіні, як супергерой: його ніхто не бачить, але на ньому тримається державна…
Такий вигляд має російська «братская любовь». Смерть, поранення і кров українців – у кожному слові фейкової історії, яку написали росіяни про братерські народи. Зима 2015 року. Це сюжет фото з експозиції фотовиставки «Одна війна – одна нація – два погляди». Це спільний проект спеціальних кореспондентів АрміяInform та журналістки міжнародного фотоагентства «SIPA PRESS» Гаель Жірб.
У Центральному будинку офіцерів Збройних Сил України в Києві всі бажаючі кияни та готі міста мають унікальну можливість переглянути близько 80 світлин які показують війну на Донбасі в контексті двох поглядів на неї. Глядачі можуть критично подивитися на реальність, у якій живе окрема частина українського соціуму останні п’ять років.
Декілька свіжих світлин з експозиції та історії про них
Щойно був важкий бій. За десяток хвилин почнеться новий. Скільки їм? 20 чи 25 років від народження? Ще зовсім юні, вони прийняли до своїх рук батьківську зброю і стали на захист прагнень їхніх дідів та прадідів. Розказуючи про «втому від війни», спробуйте пояснити от цим хлопчакам, як і чому ви так сильно втомились, сидячі у власних домівках. Літо 216 року.
У цих Янголів не має крил. І вигляд мають цілком земний, окопний. Камуфляж, бронік, шолом, автомат-розгрузка і наплічник чи сумка з червоним хрестом. І жодних крил…У них стомлені очі, счорнілі від недосипу обличчя і закривавлені руки. Вони брутально лаються і смалять папіроси, «травлять» цинічні байки. Втім, коли відлік часу іде на секунди, стрімкими рухами рук, вони зв’язують, зрощують тонку і непевну нитку чийогось життя, яке готове от-от обірватись. Польові медики української армії – наші янголи без крил. То й що, що за спиною вони відсутні?.. Після війни, коли зберуться усі, хто вижив, завдяки їхній роботі – вони здіймуть медиків на руках над натовпом: «Дивись, док, скільки життів завдячують тобі!»
