Зміни внесено до постанови Кабінету Міністрів № 560. Вони передбачають автоматичне продовження більшості відстрочок, пріоритет оформлення в цифровому форматі через…
Нещодавно мого співрозмовника в Командуванні морської піхоти України запитали, чи бачить він себе у майбутньому генералом? Він швидко та впевнено відповів «ні!». І це правда: сьогодні колишній журналіст одного з провідних українських телевізійних каналів, а нині військовослужбовець Збройних Сил України матрос Олексій Годзенко військовою людиною у подальшому себе не бачить. До війська прийшов із конкретною ціллю – побудувати сучасну пресслужбу в конкретному військовому підрозділі.
Для втілення в життя задуманого, Олексій уклав контракт, одягнув однострій та погодився виконувати накази командирів. Хоча при цьому хлопець не виключає, що за три роки військова служба так сподобається йому, що він назавжди залишить цивільну журналістику та залишиться у війську.
Ще донедавна Олексій жартував над колегами, коли ті починали свої репортажі зі слів: «Вона змінила спідницю на армійський однострій» або «… змінила жіночі підбори на важкі берці». Відтепер уже в нього колишні колеги телефоном розпитують: «Як відбувалася зміна мікрофона на кулемет?»
– Мені важко відповісти. Кореспонденти, що з 2014 року висвітлюють війну на сході, вже давно стали воєнними. Замість «так» ми кажемо «плюс». Щодня тема розмов між нами – це схід і війна. Та й коло нашого спілкування дуже сильно звузилося. Крайні пару років мої найближчі друзі не ті, з ким я грав школярем у футбол, а знімальна група воєнкорів Жені Китаївої та Ані Кудрявцевої, – розповідає Олексій.
Кілька років поспіль багато підрозділів, позиції яких відвідував Олексій, хотіли бачити його у своїх лавах. Але він довгий час відмовляв, розуміючи, що як цивільний журналіст тягне на собі великий пласт з інформаційної протидії у захисті країни від російського агресора.
– Мене інколи запитують, чи вплинув на моє рішення приклад батька, солдата Дмитра Годзенка на псевдо «Годзила», що героїчно загинув на Донбасі 30 березня, за день до демобілізації. Чесно скажу, ні. І він і я виховані так, що якщо на країну напав ворог, то треба не сидіти та воювати на теренах фейсбуку, а йти і захищати її в окопах на передовій. Але ж, до недавнього моєю зброєю був мікрофон, і останні два роки я два тижні на місяць проводив у Києві, а два – на Донбасі, – каже військовий.
Чергове запрошення та цікава пропозиція командира маріупольського окремого батальйону морської піхоти майора Вадима Сухаревського змінила погляди Олексія. А його впевненість, що три роки проминають майже як тиждень, розсіяла остаточні сумніви.
– Я дуже довіряю своєму командирові. Його креативне мислення зашкалює. Він навіть дозволив мені побудувати роботу пресслужби, залишив позаду всі радянські принципи та ідіоми. Ви ж самі бачите, які у нас здебільшого виходять публікації: «До дня танкістів, командир батальйону танкістів нагородив підлеглих за те, що вони танкісти». Розумієте, що ніхто, крім цих танкістів та їхніх родичів, не прочитає цю інформацію. Тож треба змінюватися, – вважає морський піхотинець.
– Мені вже нині командир пропонує не залишати поза увагою навіть якийсь мем, але якщо він буде корисним для іміджу батальйону і на нього реагує аудиторія, ми мусимо його постити на своїй сторінці, – додає морський піхотинець.
До речі, як відкрив для себе Олексій, з військовою службою в нього немає жодних проблем. Він дуже швидко опанував спеціальність у Навчальному центрі Військово-Морських Сил у Миколаєві.
– Очікував на гірше. Думав, що будемо весь час відчищати плац від листя ломом і фарбувати на газонах траву. Тож мене здивувало, що там такого немає. Весь молодший офіцерський склад, починаючи від командирів рот до командирів взводів, а також інструкторський склад має реальний бойовий досвід участі у війні на сході, – згадує Олексій.
У центрі, розуміючи, що хлопцям лише місяць відведений на опанування курсу морського піхотинця, намагалися надати те, що реально може знадобитися під час служби.
– Багато уваги приділяли фізичному навантаженню. Було складно, проте я витримав і навіть наростив м’язи. Вважаю, що саме це допоможе незабаром подолати смугу морського піхотинця та отримати жаданий штормовий берет. Але до цього ще треба готуватися та готуватися, – впевнений морський піхотинець Олексій Годзенко.
