У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
ФОТО: SWISSINFO.CH
Рівно 30 років тому в Швейцарії пройшов доленосний, історичний і поворотний референдум щодо ініціативи, яка пропонувала розпустити збройні сили. Про це повідомляє Європейська Правда з посиланням на
Ініціатива, зрозуміло, була відкинута, проте несподівано значна кількість тих, хто підтримав цю пропозицію, не на жарт стурбувала владу.
Щось явно пішло не так, але що саме? І який результат така ініціатива мала б у сьогоднішній Швейцарії?
Шокуючий референдум
Три тижні тому впав Берлінський мур, комуністичному блоку країн, включно з НДР, історія винесла смертний вирок. Загроза конвенційної війни в Європі зникла, по всьому Старому світу повіяв “вітер змін”.
Швейцарія ж жила у своєму історичному темпі, у неї були свої проблеми і свій політичний порядок денний.
Зокрема, на 26 листопада 1989 року був призначений референдум щодо ініціативи розпустити національні збройні сили. З ідеєю зовсім позбавити країну війська до народу звернулася ліва громадська організація “За Швейцарію без армії” (Gruppe Schweiz ohne Armee – GSoA).
На превеликий подив і політичного керівництва країни, і громадськості, на референдумі, за підсумками якого ця ініціатива провалилася, цілих 35,6% з тих, хто взяв участь у голосуванні, ідею розпустити армію підтримали.
Вже сама ця цифра стала скандалом.
Адже в абсолютних показниках проти армії висловився майже мільйон швейцарців, і це в країні з населенням на той момент лише близько 7 мільйонів осіб. А в кантонах Женева і Юра за пропозицію “встромити багнет у землю” взагалі висловилася абсолютна більшість виборців!
“Гнів і огида”
Парадокс, але збройні сили виникли в Швейцарії ще до створення в 1848 році єдиної країни.
Армія в Конфедерації – це кузня кадрів, майданчик для налагодження ділових і дружніх контактів, це соціальний ліфт і школа соціального дорослішання.
Зрозуміло, що майже 36% тих, хто захотів усього цього позбутися, були показником якоїсь фундаментальної структурної кризи. Але якої? І чи можна було очікувати такого результату референдуму?
“Ні, таких результатів я не очікував”, – каже пенсіонер Олівер Крієг, який тоді був активним громадським діячем і членом ініціативного комітету, який висунув ідею розпуску національних збройних сил.
Свого часу він свідомо став “відказником”, рішуче сказавши “ні” вимогам держави “віддати борг”. Нагадаємо, що і тоді, і сьогодні збройні сили країни комплектувалися на основі загального військового обов’язку.
Єдиною альтернативою військовій служби тоді було цілком можливе тюремне ув’язнення терміном до одного року і більше.
Непоодинокими були й заборони на професію.
“Нам, відказникам, так тоді й казали: мовляв, чемодан, вокзал і Москва в один кінець”, – згадує цюрихський адвокат і один із засновників GSoA Марк Спеша. За 20 років, що передували референдуму, в Швейцарії відмовилися нести військову службу приблизно 10 тисяч осіб.
Порівняно з мобілізаційним потенціалом швейцарських збройних сил (650 тисяч осіб) – начебто небагато.
Але ж річ не в цифрах, а в моральному впливі на стан суспільства.
“Країна під рушницею”, як іноді називали тоді Швейцарію, викликала опір, в тому числі з боку жінок.
Ренате Шох стала переконаною пацифісткою в той момент, коли повістку отримав її тодішній партнер. “Спробувавши уявити те, через що довелося пройти моєму бойфренду, я не відчула нічого, крім гніву і огиди. З якого дива і на якій підставі ми повинні підкорятися такому диктату?” – каже вона.
Правда, дуже швидко вона усвідомила, що опинилася за одним столом з ідейними противниками покоління її батька – троцькістами і ліваками.
Зміни необхідні
Зрозуміло, що офіційний Берн ставився до ідеї розпуску армії більш ніж негативно. “У Швейцарії немає армії, вся Швейцарія – це суцільна армія”, – саме таку максиму “відлив у граніті” федеральний уряд, пам’ятаючи про часи Другої світової війни.
Цими ж словами відкривалося і послання уряду парламенту, в якому була викладена позиція кабінету щодо ініціативи з пропозицією розпустити армію.
Цей законопроєкт, як зазначив один із депутатів від партії демохристиян, “завдає удару по гордості всіх військовозобов’язаних громадян нашої країни”, а парламентарій від Швейцарської народної партії зазначив: “Одна лише думка про цю зрадницьку ініціативу викликає у мене почуття праведного гніву. Далеко ж ми зайшли, коли купка божевільних пропонує просто взяти і розпустити армію”.
Голосування щодо ініціативи (дуже рідкісний виняток) було поіменним. Кожен із депутатів мав знати, як проголосували його колеги по фракції і з усіх інших депутатських груп.
Зрештою, відкрито підтримали ідею розпуску лише 13 депутатів.
Пізніше ще двоє парламентаріїв повідомили на умовах анонімності швейцарському телебаченню, що вони теж проголосували б за розпуск збройних сил, але страх не отримати більше підтримки виборців виявився сильнішим і їм довелося “наступити на горло власній пісні”.
На думку тодішнього міністра оборони Швейцарії Каспара Філлігера, значна частка тих, хто виступив на підтримку ініціативи, була пов’язана з бажанням багатьох громадян, які пройшли дійсну служби, висловити за допомогою виборчого бюлетеня своє особисте негативне ставлення до армійського досвіду.
При цьому зрозуміло також, що ця обставина допомогла міністрові Філлігеру намітити і реалізувати цілий пакет армійських реформ. Навіть найупертішим солдафонам стала очевидною необхідність змін, підкреслює колишній міністр.
Внаслідок проведених армійських реформ чисельність особового складу, що проходить дійсну служби у військах, зменшилася станом на сьогоднішній день в п’ять разів порівняно з тим, що було 30 років тому. Окрім того, з 1996 року існує можливість пройти альтернативну цивільну службу. Офіцерська кар’єра в наші дні у Швейцарії не є ані гарантією, ані перешкодою цивільній кар’єрі.
Відмова проходити дійсну службу призводить лише до невеличкої позначки в особовій справі, не більше.
То що ж зі швейцарською “священною коровою”? Чи була вона принесена в жертву?
“Жертви не вийшло, але табу було знищене”, – резюмує колишній депутат Національної ради Швейцарії Джо Ланг. Так само, як Ренате Шох, Марк Спеша і Олівер Крієг, він і сьогодні переконаний, що Швейцарії армія не потрібна.
Народ, однак, вважає інакше, і на референдумі 2013 року 73,2% виборців – і всі кантони – виступили проти скасування обов’язкового призову.
2019 року, зважаючи на ускладнення загальної військово-політичної ситуації в Європі, цей результат був би не меншим.
За підсумками референдуму 2013 року стало зрозуміло, що народ Конфедерації цілком довіряє своїм збройним силам, а тому він і підтримав систему комплектування армії на основі обов’язкового призову.
А крім того, народ усвідомив, наскільки цінним ресурсом і суспільним благом є національна безпека.
