Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Підбивши ворожий танк, Сергій Улітенков урятував свій підрозділ
Ворожий панцирник уже «прасував» гусеницями українські окопи. Була в арсеналі бойовиків-танкістів така забава: давити сорокатонною машиною беззахисних перед її тягарем піхотинців. Сергій кинув оком управо, звідки по танку вдруге промазав з гранатомета його побратим Андрій. Бачив, тому стріляти більше не можна, бо зачепить своїх.
І сам він у бойовому азарті також із першого разу в гору броні не поцілив. Тому перед другим пострілом сержант прислухався до серця, що сильно калатало, затамував подих, гамуючи тремтячі руки. Танк був у кількох десятках метрів, шанс його зупинити був чи не останнім.
Друга Сергійова граната вгатила точно під башту. «Звір» нараз упустив донизу «хобота» й закрутився на місці. Улітенков відкинув відстріляний контейнер, прошмигнув в окоп за третьою «мухою». Побратим Андрій по дузі перебігав із гранатометом до іншої позиції для заключного пострілу, та все ще не встигав. Тому третю гранату Сергій випустив, майже не цілячись. Гахнуло знову під башту, і танк приречено застиг.
Що цікаво, про цей випадок тоді ще головний сержант 1-ї механізованої роти 30-ї окремої механізованої бригади старшина Сергій Улітенков у розмові зі мною згадати «посоромився». Однак світ, як відомо, не без добрих людей. Один із хлопців дочекався, поки старшина відійде:
— Я сержант Іван Бурдюг з тридцятки, — каже збуджено. — У нього було страшне поранення у голову. Багато хто в таких випадках «косить» від служби, а він рветься у район бойових дій. Танк сепарський під Чорнухине підбив, БМП спалив, диверсантів сам знищував. Його підлеглі слухають як батька і офіцери рахуються з його думкою…
Улітенков схоже у сорочці народився. Перші бої прийняв під Савур-Могилою влітку 2014-го. Його бойова машина піхоти під час розгортування роти в бойову лінію підірвалася на протитанковій міні. Водій-механік загинув, хлопців скинуло з броні, всі зазнали травм. А у Сергія жодної подряпини. Така сама історія повторилась і в Пісках. Він знову вижив, але дістав важку контузію.
А ще він якось один нарвався на ворожу ДРГ, у якій були снайпер і кулеметник із запасами вибухівки та детонаційних шнурів. Снайпера він знищив, кулеметник кинув зброю й утік. Старшина навіть пам’ятає прізвище загиблого розвідника — громадянина РФ. Один із місцевих упізнав у ньому людину, яка повіджимала у місцевих у селищі автомобілі та гроші. Сергій після розмови дістав із документів терориста іконку Божої Матері, показав місцевому й попросив похоронити росіянина: «Усі ми діти Божі, цей своє відгрішив».
Наприкінці літа везіння трохи «підкачало» — у кількох метрах від нього розірвалася 120-міліметрова міна.
— Знаєте, — розповідає Улітенков, — я спочатку навіть не второпав, що поранений у голову. Усіх підлеглих по-драконівськи примушував ніколи не знімати шолом, сам його завжди носив. Це і врятувало. Самостійно дійшов до броні, сів у «беху» і вже в ній відключився. Прийшов до тями через три доби у Харкові в шпиталі. Хлопці потім сказали, що я лежав у комі. Я і досі не знаю точно, скільки невийнятих уламків міни у моєму тілі.
З юнацьких років Сергій марив службою в десанті. У військкоматі під час призову йому пішли назустріч, строкову він служив у 21-й бригаді у Кутаїсі в Грузії. Воював за контрактом у колишній Югославії. У 2016 році за бойові звитяги отримав звання Народний герой України.
А нещодавно Сергій Улітенков прославив Україну під час міжнародних змагань The Cateran Yomp – 2019, здобувши золоту медаль. На той час командувач Об’єднаних сил генерал-лейтенант Олександр Сирський відзначив перемогу головного старшини батальйону Сергія Улітенкова грошовою премією.
Нині Сергій зі своїм підрозділом знову тримає оборону в зоні проведення ООС.
