У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
Блискучий гумор Остапа Вишні знайомий мільйонам читачів, в історію української літератури він увійшов як письменник-гуморист, засновник нового художнього жанру «нарис-усмішка». Своєю творчістю Остап Вишня продемонстрував, що гумор – це не лише веселощі, а й потужна зброя проти тоталітарного режиму.
Народ жартував, що там, де Остап Вишня, міліції не треба — він усюди наведе порядок. Максим Рильський згадував випадок, коли колгосп звернувся до держустанови з проханням прислати до них агронома, лікаря і… Остапа Вишню. Люди з далекої периферії, зіткнувшись з бюрократією, зверталися до нього – і тут же все налагоджувалося.
Фейлетони Остапа Вишні в журналі «Перець» били рекорди популярності. Головний редактор журналу Федір Маківчук колись розповідав, що дуже хвилювався, як працюватиме з таким «гігантом», як Остап Вишня. І з гумором писав: мовляв, інший раз з якимось автором поспілкуєшся, так потім і твори його читати не хочеться. Але тут був зовсім протилежний випадок. Після його приходу життя в редакції завирувало. Колеги дуже любили письменника. Якось в Остапа Вишні запитали про творчі плани, і він жартома відповів: «Хочеться мені написати «Анну Кареніну», тільки щоб вона не кидалася під поїзд».
Рідні та близькі називали його Павлом, адже за паспортом він був Павлом Губенком. Літературний псевдонім – Остап Вишня – взяв у 1921 році. І не даремно. Одного разу це врятувало йому життя. Десять років він провів у сибірських таборах і був засуджений до смертної кари, але вирок винесли Остапу Вишні, якого за документами у таборі не виявили!
Та навіть після всіх пережитих сталінських репресій Остап Вишня не озлобився на життя й людей. Він був вдячний долі за те, що кожного разу, коли стояв на межі між життям і смертю, залишався живим. А таке траплялося тричі. Ті звинувачення, що йому висували, були просто абсурдні. Остап Вишня і сам не міг повірити в них, коли 1933-го йому інкримінували підготовку замаху на тодішнього партійного вождя Павла Постишева. Згодом, коли Постишева самого заарештували і розстріляли, Вишня, який уже давно сидів, пожартував, мовляв, а я ж іще кілька років тому хотів вчинити саме так…
Якщо нині зайти у книгарню будь-якого українського міста, книжки Остапа Вишні там обов’язково знайдуться. У школі «Вишневі усмішки» учні читають не з примусу, а з великим задоволенням. Він назавжди лишиться у пам’яті українців великим Сміхотворцем, що всупереч своїх страхів боровся за українську ідею.
