Він входить до Об’єднаного командно-штабного коледжу Академії оборони Великої Британії. За результатами навчання він отримав Thales Prize як найкращий міжнародний…
Ще рік тому вінничанин Юрій Ковальчук писав дипломну та обирав частину для майбутньої служби, яка подалі від дому і поближче до війни. А вже зараз, повернувшись з другої ротації на фронт, командир роти окремої механізованої бригади пригадує, як багато довелося пережити за цей час.
– Цей рік по суті дав мені колосальний досвід, – говорить старший лейтенант Ковальчук. – Ти постійно в епіцентрі бойових дій – вивчаєш ворога, удосконалюєш тактику та військову хитрість, щораз вигадуєш різні способи маскування і дезінформації противника. І лише тут розумієш, що правильно воювати – це ціла наука, яку здебільшого опановуєш на полі бою. А ще усвідомлюєш наскільки важливо розрізняти цінність інформації з радіоперехоплення.
– Здебільшого вся інформація від противника провокуюча і неправдива. Вони сподіваються на наше дилетантство, а ми завжди готові довести протилежне, – посміхається Юрій. – Тут головне перевіряти факти. До прикладу, ворог «проговорився», що планує наступ на позицію в зазначених координатах. Порівнюю з нашими. Так, це й близько не вони. Нехай «наступають».
Але іноді інформація виявляється правдою.
– З перехопленого радіообміну почули, що вони планують взяти нашого «язика». Бажано офіцера, – пригадує командир. – А щоб якось відволікти нашу увагу від роботи їхньої диверсійно-розвідувальної групи, ворог планував протягом ночі обстрілювати наших бійців біля контрольного пункту в’їзду-виїзду. Але ми вже були готові зустріти ворога.
Щойно КПВВ «Майорське» закрили і почало сутеніти – ворог відкрив вогонь у бік українських позицій із крупнокаліберного стрілецького озброєння, АГС та СПГ. Та оскільки плани на обстріл уже не були секретом, а українські воїни посилили свої позиції, зав’язався бій.
– Ми отримали дозвіл на відповідь. «Воюємо» біля КПВВ, а тим часом очікуємо ДРГ. Коли бій почав набирати все більших обертів, наші спостерігачі помітили рух у лісосмузі, – згадує Юрій. – У тому напрямку і відкрили вогонь. Як і було задумано нами, ворог відмовився від своїх планів і поспішно покинув сіру зону. Завдяки вчасно отриманій інформації, нам вдалося уникнути несподіванок та зберегти життя наших бійців.
Для старшого лейтенанта Ковальчука: життя підлеглих – перш за все.
– Яке б звання у тебе не було – на війні ми всі однакові. Я спілкуюся з усіма, знаю всі проблеми товаришів. Найголовніше для мене не показники успішності в чомусь, а саме життя людей, – впевнений Юрій Ковальчук.
