Їх обвинувачували у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період. Дії кваліфіковано за ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1 КК України — вчинення злочину за попередньою…
Ще рік тому вінничанин Юрій Ковальчук писав дипломну та обирав частину для майбутньої служби, яка подалі від дому і поближче до війни. А вже зараз, повернувшись з другої ротації на фронт, командир роти окремої механізованої бригади пригадує, як багато довелося пережити за цей час.
– Цей рік по суті дав мені колосальний досвід, – говорить старший лейтенант Ковальчук. – Ти постійно в епіцентрі бойових дій – вивчаєш ворога, удосконалюєш тактику та військову хитрість, щораз вигадуєш різні способи маскування і дезінформації противника. І лише тут розумієш, що правильно воювати – це ціла наука, яку здебільшого опановуєш на полі бою. А ще усвідомлюєш наскільки важливо розрізняти цінність інформації з радіоперехоплення.
– Здебільшого вся інформація від противника провокуюча і неправдива. Вони сподіваються на наше дилетантство, а ми завжди готові довести протилежне, – посміхається Юрій. – Тут головне перевіряти факти. До прикладу, ворог «проговорився», що планує наступ на позицію в зазначених координатах. Порівнюю з нашими. Так, це й близько не вони. Нехай «наступають».
Але іноді інформація виявляється правдою.
– З перехопленого радіообміну почули, що вони планують взяти нашого «язика». Бажано офіцера, – пригадує командир. – А щоб якось відволікти нашу увагу від роботи їхньої диверсійно-розвідувальної групи, ворог планував протягом ночі обстрілювати наших бійців біля контрольного пункту в’їзду-виїзду. Але ми вже були готові зустріти ворога.
Щойно КПВВ «Майорське» закрили і почало сутеніти – ворог відкрив вогонь у бік українських позицій із крупнокаліберного стрілецького озброєння, АГС та СПГ. Та оскільки плани на обстріл уже не були секретом, а українські воїни посилили свої позиції, зав’язався бій.
– Ми отримали дозвіл на відповідь. «Воюємо» біля КПВВ, а тим часом очікуємо ДРГ. Коли бій почав набирати все більших обертів, наші спостерігачі помітили рух у лісосмузі, – згадує Юрій. – У тому напрямку і відкрили вогонь. Як і було задумано нами, ворог відмовився від своїх планів і поспішно покинув сіру зону. Завдяки вчасно отриманій інформації, нам вдалося уникнути несподіванок та зберегти життя наших бійців.
Для старшого лейтенанта Ковальчука: життя підлеглих – перш за все.
– Яке б звання у тебе не було – на війні ми всі однакові. Я спілкуюся з усіма, знаю всі проблеми товаришів. Найголовніше для мене не показники успішності в чомусь, а саме життя людей, – впевнений Юрій Ковальчук.
